Лихе око. Андрей Кокотюха
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Лихе око - Андрей Кокотюха страница 8
– Наче при тому всьому була й сама все розрулювала, – визнав Гайдук.
Лорине самолюбство вкотре було потішене.
– Ти – відповідальна людина, Гайдуче. Не просиш за того, хто взагалі не годиться для такої служби. Отже, молодий чоловік відповідав усім критеріям.
– Служив у армії, прикордонник, – кивнув шеф. – Характеристики з місця служби ніби непогані. В смислі, не герой, але й не бевзь. Тягнув лямку справно. Без особливого фанатизму, але й не філонив. Середнячок. Для Житомира, для невеличкого відділення, саме воно. До того ж уже має досвід, працював охоронцем у супермаркеті. Звільнили, бо гавкнула та мережа, злиття й поглинання.
– Буває. Чому ніде більше не влаштувався?
– Піди знайди в Житомирі роботу, – несподівано огризнувся Гайдук.
– Чого ти? Люди ж там щось знаходять, десь працюють…
– Я не влазив у деталі, – відрубав він. – Ти права. Про онука своєї давньої приятельки клопоталася моя мама, і я не міг відмовити. Для мене досить того, що хлопчина служив, уміє поводитися зі зброєю, має якийсь досвід. Крім того, Лоро, те відділення, куди я його приткнув, давно шукало когось. Зарплата не всякого влаштовувала.
– Графові ж нормально…
– Матері нормально. І дружині. Аби на якусь роботу ходив. Мама обмовилася: знайшов Вадик старшу за себе, він це діло любить. Жінка метка, ясно, хто там у домі хазяїн. Тільки ж Вадика все влаштовує. Але щось ми не про те говоримо. – Гайдук прокашлявся. – Мене жодним чином не чухають їхні сімейні розклáди. Не моє діло.
– Не скажи, – зауважила Лора. – Те, що в них там сталося, цілком може випливати з родинних проблем.
– О! – стрепенувся Гайдук. – Бач, ти вже почала розбиратися краще за мене! Сама й відповіла, навіщо беру тебе з собою.
– Ні. Скажи мені нарешті, Гайдуче, те, що я хочу від тебе насправді почути. А ти поки що не знаєш, як сказати.
Лорі подобалося отак заганяти шефа в глухий кут. Навіть якщо він удавав із себе в таких випадках непозбувно збентеженого, приймав правила, підігравав їй – усе одно любила такі моменти. Переплела на грудях руки, обперлася сідницями об край свого робочого стола, витягнула ноги. Тепер дивилася на нього згори, в очах – тріумф.
– Цікаво. Ну, і що ж саме в мене не повертається язик тобі сказати?
– Що я – і тільки я – зможу викачати з Вадима Графа переляк. Або знаю інші способи зняти з нього пристріт.
За Шпитьками від пелени ранкового листопадового туману не лишилося й шмати.
Стало світліше, але в Лориному розумінні ще нічого не розвиднювалося. Вона не любила листопад найперше через це: складалося враження, що звичного дня в цьому місяці