Ліла піклувалася про всіх: про батьків, брата, навіть про Стефано. Ліла допомогла знайти житло Антоніо, і тепер вони нерозлийвода з його дружиною-німкенею. Ліла мала намір відкрити власну справу, пов’язану з комп’ютерами. Ліла щира, багата, щедра: якщо у когось виникали проблеми з грошима, вона ніколи не скупилася. Ліла була готова допомогти Пасквале за будь-яку ціну.
– Ой, Лену, які ви щасливі, що так дружите ще змалечку, – вигукнула Кармен, – я вам завжди дуже заздрила!
Тієї миті в її тоні, словах, у помаху руки мені здалося, ніби я впізнала нашу подругу. Я згадала про Альфонсо, згадала свою думку про те, що він, хлопець, схожий на Лілу і навіть має подібні риси обличчя. То, виходить, увесь район підлаштовується під неї і наслідує її?
– Я піду, – промовила я.
– Зачекай ще хвилинку. Лілі треба сказати тобі щось дуже важливе.
– Скажи ти!
– Ні, не можу, це її справа.
Я чекала, з кожною секундою дедалі неохочіше. Нарешті з’явилася Ліла. Цього разу вона причепурилася, не те що минулого разу на площі Амедео. І я мусила визнати, що вона могла бути дуже вродливою, коли хотіла. Побачивши мене, Ліла вигукнула:
– То ти нарешті наважилася! Повертаєшся до Неаполя!
– Авжеж.
– І розповідаєш про це Кармен, а мені – ні?
– Я тобі згодом би сказала.
– А твої батьки знають?
– Ні.
– А Еліза?
– Теж ні.
– Твоя мати нездужає.
– Що з нею?
– Кашляє, але до лікаря йти не хоче.
Я засовалася на стільці, знову поглянула на годинник.
– Кармен каже, що ти хочеш повідомити мені щось важливе.
– Тобі не сподобається.
– Скажи, про що йдеться.
– Я попросила Антоніо прослідкувати за Ніно.
Я аж підскочила.
– Як прослідкувати?
– Ну, поспостерігати, чим він займається.
– Навіщо?
– Заради твого блага.
– Про своє благо я сама подбаю.
Ліла зиркнула на Кармен, ніби шукаючи її підтримки, потім знову перевела погляд на мене.
– Якщо так, то я краще мовчатиму: не хочу, щоб ти знову на мене образилася.
– Я не ображаюся, але кажи швидше.
Тоді вона уважно поглянула мені в очі і короткими сухими фразами чистою італійською повідомила, що Ніно не кидав дружину, що і надалі живе з нею і сином, що за це здобув нагороду: саме цими днями його призначили керувати науково-дослідницьким інститутом, що його фінансує банк, де тесть Ніно обіймає посаду директора. І наприкінці серйозно запитала:
– Ти знала?
Я заперечно похитала головою:
– Ні.
– Якщо ти мені не віриш, ходімо разом, я готова повторити
