понад два роки брехав мені про свій сімейний стан, а через те, що їй вдалося довести мені на ділі, що вона мала слушність: мій вибір був помилкою, а я – дурепою.
Кілька годин по тому я зустрілася з Ніно, але вдала, ніби нічого не знаю, обмежилася лише тим, що уникала його обіймів. Мене гризла образа. Я цілу ніч не могла ані на хвильку зімкнути очей, бажання притиснутися до того довгого чоловічого тіла зникло. Наступного дня він хотів повезти мене подивитися квартиру на вулиці Тассо, і я промовчала, коли він сказав:
– Якщо тобі сподобається, не хвилюйся про ціну, я про це подбаю. Скоро мене мають призначити на дуже високу посаду, і це дозволить нам вирішити всі фінансові проблеми.
Лише ввечері я не втрималася і вибухнула злістю. Ми якраз були у квартирі на вулиці Дуомо, його приятеля не було вдома. Я заявила:
– Завтра я хочу зустрітися з Елеонорою.
Він здивовано вирячився на мене:
– Навіщо?
– Мені треба з нею поговорити. Я хочу дізнатися, що їй відомо про нас, коли ти пішов із дому, як довго ви не спите разом. Хочу знати, чи ви подали офіційно на розлучення. Хочу знати, чи її батькам відомо, що вашому шлюбу кінець.
Він і оком не моргнув:
– Запитай у мене: якщо тобі щось незрозуміло, я поясню.
– Ні, я повірю тільки їй, ти – брехун.
Я почала кричати й перейшла на діалект. Він відразу здався, зізнався у всьому, сумнівів більше не було: Ліла сказала правду. Я лупцювала його кулаками в груди, і в мене виникло враження, ніби то не я, а якась інша істота, що відокремилася від мене, хотіла завдати йому болю, надавати ляпасів, плювати в обличчя – робити те, що я колись бачила під час сварок у нашому районі, кричати: «Лайно ти, а не чоловік!», шкрябати його нігтями, видирати йому очі. Я була вражена й перелякана. То це я і є: оця друга, така розлючена? Я, тут, у Неаполі, у цьому бридкому домі, я, що якби могла, то вбила б цього чоловіка, щосили загнала б йому в серце ножа?! Що мені робити: стримати оцю свою приховану темну суть – моєї матері, усіх наших предків – чи дати їй волю? Я кричала, лупцювала його. Він спершу ухилявся від ударів, вдаючи, що це жарт, але раптом спохмурнів, важко впав у крісло і більше не затулявся.
Я уповільнила рухи, моє серце несамовито стугоніло. Він пробурмотів:
– Сядь!
– Ні.
– Дай мені хоча б шанс усе пояснити.
Я сіла на край стільця, тримаючись якомога далі від нього.
– Тобі добре відомо, – почав він глухо, – що перед від’їздом до Монпельє я розповів усе Елеонорі, і ми вирішили розійтися. Але після нашого повернення справи ускладнилися…
Його дружина геть втратила розум, він навіть хвилювався, що вона може заподіяти зле Альбертіно. Тож заради сина він сказав, що зі мною більше не зустрічається. Та брехня на якийсь час допомогла. Але, оскільки йому доводилося вигадувати щоразу неймовірніші пояснення для своїх поїздок на зустрічі зі мною, скандали з дружиною поновилися з новою силою. Якось вона вхопила ножа
