споруда з вибитими шибками, оточена заростями пустирів, яка була свого роду відділенням Пре-о-Клер: там проводили дуелі ті, кому кортіло швидше з’ясувати стосунки.
Коли д’Артаньян підходив до невеличкого пустиря біля підніжжя монастиря, пробило полудень. Атос чекав на нього якихось п’ять хвилин – отож гасконець був бездоганно точний і навіть найвимогливіший знавець правил дуелей не посмів би йому дорікнути.
Атос, усе ще тяжко страждаючи від болю в плечі, хоч лікар де Тревіля і наклав на рану свіжу пов’язку, сидів на уламку каменя й чекав свого супротивника з властивими йому незворушністю і гідністю. Побачивши д’Артаньяна, він підвівся і ввічливо зробив кілька кроків йому назустріч. Той і собі підійшов до супротивника, тримаючи капелюха в руці так, що перо тяглося по землі.
– Добродію, – сказав Атос, – я послав по двох моїх друзів, які будуть моїми секундантами, але вони ще не прийшли. Я здивований, що вони спізнюються: це зовсім не схоже на них.
– У мене секундантів немає, – відповів д’Артаньян. – Я тільки вчора приїхав до Парижа і не встиг ще ні з ким познайомитись. Я знаю тільки пана де Тревіля, котрому рекомендував мене мій батько, який має честь бути одним з його друзів.
Атос на мить замислився.
– Ви знайомі тільки з паном де Тревілем? – спитав він.
– Так, добродію, я знайомий тільки з ним.
– Он воно як, – розмірковував Атос, звертаючись чи то до себе, чи то до д’Артаньяна. – Але якщо я вас уб’ю, то на мене почеплять ярлик дітовбивці!
– Зовсім ні, добродію, – заперечив д’Артаньян, з гідністю вклоняючись. – Адже ви робите мені честь, оголюючи шпагу проти мене, незважаючи на рану, яка, безперечно, дошкуляє вам.
– І слід зізнатися, неабияк, слово честі. Ви завдали мені пекельного болю, мушу вам сказати. Але я триматиму шпагу в лівій руці, як роблю це завжди в таких випадках. Проте не думайте, що цим я дам вам полегкість: я однаково вільно володію обома руками. Ба, в мене буде навіть перевага, бо лівша дуже незручний супротивник, особливо для тих, хто не підготовлений до цього. Мені прикро, що я не попередив вас заздалегідь про цю обставину.
– Добродію, – сказав д’Артаньян і ще раз вклонився, – ви такі люб’язні, що я вам безмежно вдячний за це.
– Я почуваюся трохи ніяково від ваших слів, – сказав Атос з вишуканою чемністю. – Поговорімо краще про щось інше, якщо ви, звичайно, не проти… О, хай йому біс, якого болю ви мені завдали! Плече так і горить!
– Якщо дозволите… – несміливо почав д’Артаньян.
– Що саме, добродію?
– У мене є чудодійний бальзам для лікування ран, що його дала мені моя мати, і я випробував його на собі.
– І що ж?
– Я певен, що не мине і трьох днів, як цей бальзам зцілить вас, а через три дні, коли ви одужаєте, добродію, я матиму за велику честь битися з вами.
