сіпнулася рука.
Чонкін підвівся, поправив під паском гімнастерку і, переступаючи з ноги на ногу, втупився Ярцеву просто в очі. Так вони дивилися один на одного доволі довго.
– Ну що ж ви не відповідаєте? – не витримав Ярцев.
– Не готовий, товаришу старший політрук, – нерішуче пробурмотів Чонкін, опускаючи очі.
– Навіщо ж тоді ви піднімали руку?
– Я не піднімав, товаришу старший політрук, я жука діставав. Мені Самушкін кинув за шию жука.
– Жука? – зловісним голосом перепитав Ярцев. – Ви що, товаришу Чонкін, прийшли сюди вчитися чи жуків ловити?
Чонкін мовчав. Старший політрук підвівся і схвильовано закрокував галявиною.
– Ми з вами, – розпочав він, повільно підшукуючи слова, – вивчаємо дуже важливу тему: «Моральне обличчя бійця Червоної Армії». Ви, товаришу Чонкін, із політпідготовки відстаєте від більшості бійців, які на політзаняттях уважно слухають керівника. Але ж не за горами інспекторська перевірка. Із чим ви до неї прийдете? Тому, між іншим, і дисципліна у вас кульгає. Минулого разу, коли я був черговим по частині, ви не вийшли на фіззарядку. Ось вам конкретний приклад того, як слабка політична підготовка веде до прямого порушення військової дисципліни. Сідайте, товаришу Чонкін. Хто бажає виступити?
Здійняв руку командир відділення Балашов.
– Ось, – сказав Ярцев, – чомусь товариш Балашов завжди першим підводить руку. І його завжди приємно слухати. Ви конспект підготували, товаришу Балашов?
– Підготував, – скромно, але з гідністю сказав Балашов.
– Я знаю, що підготували, – сказав Ярцев, дивлячись на Балашова з неприхованою любов’ю. – Відповідайте.
Старший політрук знову сів на пеньок і, щоб показати заздалегідь, яку велику насолоду одержить він від чіткої і правильної відповіді Балашова, заплющив очі.
Балашов розгорнув загальний зошит у картонній палітурці і став читати голосно, виразно, не вставляючи від себе жодного слова.
Доки він читав, бійці займалися хто чим. Один, сховавшись за спину товариша, захопився «Мадам Боварі», двоє грали в «морський бій», Чонкін заглибився в свої думки. Думки в нього були різні. Уважно спостерігаючи життя, осягаючи його закони, він зрозумів, що влітку звичайно буває тепло, а взимку холодно. «А ось коли б було навпаки, – міркував він, – улітку холодно, а взимку тепло, то тоді б літо називалося – зима, а зима називалася б літо». Потім йому спало на думку інше, ще важливіше й цікавіше, але він ураз забув, що саме, і ніяк не міг пригадати. І думка про втрачену думку була нестерпною. У цей час його стусонули в бік. Чонкін озирнувся і побачив Самушкіна, про якого зовсім забув. Самушкін поманив його пальцем, показуючи, аби Чонкін нахилився, він, Самушкін, щось йому скаже. Чонкін завагався. Самушкін знову щось задумав. Крикнути у вухо, може, побоїться, старший політрук тут, а плюнути може.
– Чого
