Крадійка книжок. Маркус Зусак
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Крадійка книжок - Маркус Зусак страница 24
17 грудня.
Вона добре запам’ятала дату, адже це було якраз за тиждень до Різдва.
Як уже звиклося, кошмар обірвав її сон і Ганс Губерманн привів її до тями. Його рука вчепилася в її спітнілу піжаму.
– Потяг? – прошепотів він.
Лізель підтвердила.
– Потяг.
Вона ковтала повітря, доки не заспокоїлася, а тоді почала читати одинадцятий розділ «Посібника гробаря» . Минула третя ночі, коли вони закінчили, і їм залишився тільки останній розділ – «Повага до кладовища» . Тато – його сріблясті очі підпухли від утоми, а обличчя затопила борода – закрив книжку, сподіваючись отримати залишки сну. Але йому нічого не дісталося.
Заледве чи пройшла хвилина, відколи погасили світло, а Лізель уже заговорила до нього у темряві:
– Тату, ти не спиш?
Він видав тільки звук, якийсь гортанний:
– Ja.[21]
Вона піднялася на лікті.
– Може, дочитаємо книжку, будь ласка?
Довге зітхання, скрипуче дряпання нігтями по щетині, і світло увімкнулося. Тато розгорнув книжку і почав читати:
– Розділ дванадцятий. «Повага до кладовища».
Вони читали до самого світанку, обводячи і виписуючи слова, яких дівчинка не розуміла, і перегортали сторінки, доки до кімнати не пробилося сонячне проміння. Декілька разів тато майже засинав, поступаючись перед сверблячим відчуттям утоми в очах і знесиленим киванням власної голови. Лізель щоразу ловила його на гарячому, проте в неї не було ані безкорисливості, щоб дозволити йому заснути, ані зухвалості, щоб на нього образитися. Вона була дівчинкою, якій іще треба здолати гору.
Врешті- решт, коли темрява за вікном дала тріщину, вони дочитали книжку. Останній абзац звучав так:
Ми, від імені Баварської асоціації кладовищ, сподіваємося, що змогли розважити вас і ознайомити з роботою, заходами безпеки й обов’язками гробарів. Ми щиро бажаємо вам успіху у вашому занятті похоронним мистецтвом і маємо надію, що цей посібник став вам у пригоді.
Коли книжка згорнулася, обоє перезирнулися спідлоба. Тато заговорив першим:
– Ми зробили це, еге ж.
Лізель, наполовину закутана у простирадло, тримала книжку в руках і оглядала чорну обкладинку зі сріблястим написом. Вона кивнула – з пересохлим ротом і ранковим голодом. Це була одна з тих митей бездоганної втоми, коли вдалося подолати не лише заплановану роботу, а ще й ніч, яка перегородила шлях.
Зі скреготом заплющивши очі і стиснувши кулаки, тато потягнувся, і настав ранок, який не посмів бути дощовим. Обоє підвелися, спустилися на кухню
21
Так (нім.).