Вертеп Всевишнього. Віктор Гриценко

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Вертеп Всевишнього - Віктор Гриценко страница 1

Вертеп Всевишнього - Віктор Гриценко

Скачать книгу

віжий»).

      Ця розповідь цікава не лише тим, що виникнення чотиривірша пов’язують з іменем основоположника поезії на мові фарсі. Неважко помітити, що, рубаї, як і вся література, має народну пісенну основу (подібні розміри можна знайти і в українській народній творчості!). Але, звичайно, не будь-який чотиривірш зветься рубаї. Тільки вірш, який повністю завершений і думкою, що виражена в ньому, і досконалою афористичністю, що не потребує розвитку чи доповнення, має право на це високе звання. І ще одна особливість цього жанру – він не має тематичних обмежень (це і філософські роздуми, і епізоди повсякдення, і миттєвості настрою, і гра слів чи епіграма).

      За тисячоліття рубаї принесли визнання не одній сотні поетів Сходу. Дехто з них за свої панегірики власть імущим заслужив звання «царя поетів», та більшість через своє вільнодумство помирало в злиднях і бідності. Не був винятком і славетний Омар Хайям, з іменем якого найчастіше й пов’язують жанр рубаїв, а його мудрість, дотепність, версифікаторська майстерність викликають художню насолоду у найбільш вибагливого читача. Як у всякого істинного поета, котрий знає свою силу, мова його дивовижно природна, гармонія слова і думки – вражаюча. Він був і залишається прикладом для всіх рубаїстів, хоча і сьогодні існують суперечки про кількість написаних віршів цим знаменитим математиком, астрономом і лікарем (60 чи всі 400?). На мою думку, будь-який довершений чотиривірш невідомого поета цінителі слова приписують великому Майстру. Множать кількість віршів і перекладачі (скільки перекладів – стільки й віршів!).

      На жаль, сотні років твори багатьох поетів Сходу передавалися з уст в уста, а тому досить часто ці твори міняли авторів, імена яких губилися в глибині віків…

      Перевершити Омара Хайяма пробував не один поет. Дехто навіть упадав у гординю, як, скажімо, індійський представник перськомовної поезії Мірза Абдулкадир Беділь, котрий запевняв без всякого сумніву: «Після мене поетів не буде!» Що за цими словами, окрім страху, що прийде тьма епігонів? Очевидно, бажання переконати себе, що ти досяг більшого від своїх знаменитих попередників.

      Краса ланів і нив у серпні неповторна,

      та пісня колосків далеко не мажорна.

      Прислухавшись, почув питання від зерна:

      – А що співав би ти, коли б чекали жорна?

      Як не дивно мені самому, але тільки ці рядки Беділя, надавши їм більш соціального звучання, мені схотілося переказати українською мовою. Хочеться думати, що і я маю право сказати, що під час роботи над віршами Омара Хайяма та творами інших поетів я зачерпнув інформацію з Астрального архіву (часом фізично відчував, що саме так писали вони чи написали б сьогодні українською мовою). Через три роки контакт повторився – я почав писати власні рубаї, прислухаючись до шепоту Небес…

      Рудакі

(860–941)1

      Мою Каабу ти перетворила в чужинський храм,

      щодня моєму недругу курила ти фіміам,

      але уклін кумирові моєму слала все ж, любове!

      І, врешті, диво сотворила: не вірю я божкам!..

2

      Ти серце Господу вручи з душевним жаром,

      забудь, що паном був дирхемам і динарам.

      Як власне серце присвятив єдиній вірі,

      за неї підеш в бій, мине життя не даром…

3

      Про мене згадують тоді, як стрінуться з бідою.

      Лиш лихоманка зігріва своєю теплотою.

      Як спрага мучила всю ніч, хто допоміг мені?

      Слізьми я спрагу гамував, немов з криниць водою.

4

      Всі тлінні ми: такий у Всесвіту вже хід.

      Ми – горобці, а смерть – мов яструб-птахоїд.

      Зарання чи пізніш квітки у лузі в’януть,

      а люта смерть змете мітлою навіть слід…

5

      Не для злодійства меч, не для кривавих страт,

      бо нам колись Господь за зло воздасть стократ.

      Щоб мир нам зберегти, меч ковалі кували…

      Вино, ізюм, оцет, та спершу – виноград!..

6

      Чому фарбую я чорнилом сивину?

      Щоб вабити жінок? Як завше, не одну?

      О, ні! В скорботі вклав я юність у труну,

      бо молоді літа назад не поверну…

7

      Як косу розплете – настане враз імла.

      Попестити не смій: це – пазурі орла!

      Коли ж підкісники зняла ця юна діва,

      здалось на мить мені, що мускус розлила…

8

      Як закохаюся, кладу на стіл сувій:

      слізьми пишу про

Скачать книгу