ні в кого не було.
– Без ножа ріже, – з відчаєм промовив картяр, який назвав Гребера казарменою вонючкою. – Чоловікові йде така карта, а він навіть не усміхнеться!
– Ернсте!
Гребер озирнувся. Перед ним стояв невисокий на зріст, кремезний чоловік у формі крайсляйтера. На мить Гребер замислився; потім пригадав це кругле обличчя з рум’яними щоками і схожими на горіхи очима.
– Біндинг, – промовив він. – Альфонс Біндинг!
– Власною персоною!
Біндинг усміхнувся до нього.
– Подумати тільки, Ернсте, ми не бачилися з тобою цілу вічність! Звідки ти?
– З Росії.
– Значить, у відпустку! Це треба відзначити. Ходімо до мене. Я живу тут поряд. Є першокласний коньяк. От тобі й на! Зустріти давнього шкільного товариша, що прибув просто з фронту! Це треба примочити!
Гребер мовчки дивився на нього. Вони з Біндингом кілька років училися в одному класі, але він майже забув його. Десь випадково чув, що Альфонс вступив до партії і досяг там якихось успіхів. І ось він стоїть перед ним, веселий і безтурботний.
– Ходімо, Ернсте! – наполягав Біндинг. – Не церемонься!
Гребер замотав головою.
– У мене немає часу.
– Але ж, Ернсте! Усього-на-всього по одненькій. Для цього в давніх друзів завжди знайдеться хвилина.
Давні друзі. Гребер глянув на Біндингів мундир. Той, як видно, досяг неабияких успіхів. А раптом саме він допоможе йому розшукати батьків, промайнула думка. Адже він – партійний діяч.
– Гаразд, Альфонсе, – сказав Гребер. – По одній можна.
– От і добре, Ернсте. Ходімо, це недалеко.
Проте це виявилось далі, ніж Біндинг запевняв. Він жив на околиці міста в невеличкій білій віллі, що мирно й неушкоджено стояла в гаю під високими березами. На деревах висіли шпаківні, десь дзюрчала вода.
Біндинг зайшов у дім перший. У коридорі висіли оленячі роги, череп дикого кабана й опудало ведмежої голови. Гребер здивовано розглядав усе це.
– Ти такий завзятий мисливець, Альфонсе?
Біндинг усміхнувся.
– Де там! Ніколи навіть рушницю в руки не брав. Це тільки прикраси. А непогано, правда ж? Справжній німецький дух!
Він провів Гребера до кімнати, вся підлога якої була встелена килимами. На стінах висіли картини в розкішних рамах. Кругом стояли шкіряні крісла.
– Якої ти думки про цю халупу? – гордо запитав Біндинг. – Затишно, еге ж?
Гребер кивнув. Партія дбає про своїх людей. Альфонс був сином дрібного торговця молоком. Батькові коштувало великих зусиль вивчити його в гімназії.
– Сідай, Ернсте. Як тобі подобається мій Рубенс?
– Хто?
– Та Рубенс же! Ота мазанина над роялем!
Це був портрет пишнотілої голої жінки, що стояла на березі ставка. Вона мала золотаві коси й широченний зад, освітлений сонцем. «На Бетхерів смак», – подумав
