сльоза атлантична кипить.І він кликав на похорон брата
До труни, де з руками замовклими
Лежав сивий засмаглий лев
З симфонічним дитячим серцем.
Етюд про хліб
Яйце розіб’є, білком помаже,
На дерев’яну лопату – та в піч,
І тріскотітиме іскрами сажа —
Мініатюрна зоряна ніч.
На хмелі замішаний, видме груди,
Зарум’янілий, круглий на вид.
Скоринка засмалена жаром буде,
Аж розіграється апетит.
В підсохлому тісті кленова лопата
Вийме з черені, де пікся в теплі, —
І зачарується білена хата
З сонця пахучого на столі.
Вулканний етюд
Козацькі могили високі —
Незгаслі вулкани Вкраїни.
Стікають пшеничні потоки
Із їх польової вершини.
В могилах похована мука —
Дідів перемолоті кості,
В могилах – кайдани онука,
Обірвані в праведній злості.
Сльози проростає зернина
І колосом зірку черкає —
В розливі пшениць потопає
Вулканна моя Україна.
Кубинський етюд
(В день збройної провокації США)
16 квітня 1961 року
Вино – солоне. Небо – червоне.
Чорний папір. Мила немила.
(Постріл у серці моєму холоне.
Кров – дешевша чорнила).
«Хтивоклуба,
млосногуба
Куба» —
Увижалась вам вона повією
(А сьогодні гудить, губить згуба
Цнотливе серце, цнотливі вії).
На багнеті – вишневі роси,
Сонце корчиться на багнеті
(Кубо! Кубо! Твої блакитні коси
Голову запаморочили планеті).
Постріл у серці моєму холоне…
Голову запаморочили планеті…
Небо – червоне…
На багнеті…
Волі не згубити, не окрасти.
Кубі пити золоте вино!
Закипає бородатий Кастро:
Куба – сі, янкі – но!
Етюд поколінь
Світлій пам’яті академіка О. І. Білецького
Помирають майстри. Чітко значать віки,
Їх життя вперезало вогнями й димами.
В груди траурних маршів дзвенять молотки,
І влягаються думи золотими томами.
Люди круто жили. Люди в сонце ходили
І державу науки несли на плечах,
Люди гупали кайлом в оранжеві брили,
Люди шквально згоріли, щоб день не зачах.
Амплітуда людська – від колиски до гробу.
Та не знати народу таких амплітуд,
Бо ошпарює реквієм мою душу окропом
І сподівану зрілість вишукує тут.
Сплять монархи труда. Зріє черга велика
До незайнятих тронів крізь думи густі.
Підмайстри мого віку! Я ваші ридання покликав,
Щоб на цвинтарі чолами підрости…
Подільський етюд
У
