ти плутаєш духовне життя з критичною діяльністю. Я згодний, Сократ дав критичній діяльності гарний початок, але він досяг навіть більшого, – повчально мовив Чарлз Мей. «Давні друзі» завжди ховали під удаваною скромністю отаке пишномовство. Все це було ніби виголошеним ex cathedra[23], хоч і претендувало на невимушеність.
Дьюкс відмовився обговорювати Сократа.
– Це правда, критицизм і знання – не одне й те саме, – сказав Хемонд.
– Звісно, ні, – підтакнув Беррі, смуглявий, сором’язливий хлопець, що заїхав побачитись із Дьюксом і залишився на ніч.
Всі подивилися на нього так, ніби раптом заговорила віслиця[24].
– Я не казав про знання… Я казав про духовне життя, – засміявся Дьюкс. – Справжнє знання виходить з усієї нашої особини – із шлунка або з пеніса – тією ж мірою, що з мозку й розуму. Розум може тільки аналізувати й раціоналізувати. Поставте розум і глузд заправляти над усім іншим, і все, що вони можуть вдіяти, – це критикувати й змертвлювати усе. Більше вони ні на що не здатні. Це дуже важливо. Господи, цей світ потребує критики щодня… він докритикується до смерті. Тому давайте жити розумним життям і уславлювати свою злість, і здирати завісу з отих давніх, струхлявілих баєчок. Але завважте: поки ми просто живемо, ми якось органічно поєднуємося з усім навколишнім життям. А почавши духовне життя, ми зриваємо яблуко. Ми розриваємо зв’язок між яблуком та деревом, органічний зв’язок. І якщо в нас нема нічого, окрім духовного життя, тоді ти сам – зірване яблуко… ти впав з дерева. І тоді з’являється логічна потреба бути злим, оскільки природна потреба зірваного яблука – це гниття.
Кліффорд округлив очі: все це здавалося йому маячнею. Конні тихенько всміхнулась сама до себе.
– Ну тоді ми всі – зірвані яблука, – мовив Хемонд досить в’їдливо й розлючено.
– То давайте зробимо з себе сидр, – сказав Чарлі.
– А якої ви думки про більшовизм? – докинув смуглявий Беррі, так, ніби все до цього велося.
– Браво! – рикнув Чарлз. – Якої ви думки про більшовизм?
– Вперед! Рознеси більшовизм на друзки, – заохотив Дьюкс.
– Боюся, більшовизм – це надто велике питання, – серйозно сказав Хемонд, похитавши головою.
– Більшовизм, я гадаю, – сказав Чарлз, – це просто найвищий ступінь ненависті до того, що вони звуть буржуазністю. А що таке буржуазність, досі не визначено. Крім усього іншого, це капіталізм. Почуття й емоції також є, безперечно, буржуазними, тому доводиться створювати людину, яка буде їх позбавлена.
Тоді індивід, кожна окрема особистість – це також буржуазне, отже, воно має бути задавлене. Ти повинен розчинитися в чомусь більшому, радянсько-соціалістичному. Навіть організм є також буржуазним; ідеал повинен бути механічним. Тому залишається лише певна одиниця, неорганічна, складена з багатьох інших, але однаково важливих частин – машина. Кожна людина – частка цієї машини,
З кафедри
