хіба не дивно, що нам дозволено перебувати в настільки обраному колі і що ми, бідні вірменські селяни, завдяки великодушності мадам, насолоджуємося таким вишуканим товариством?
Тим часом ображений Восканян мовчав якось особливо велично та похмуро і навіть відсів подалі. Він давав зрозуміти, що нітрохи не здивувався б, якби таку видатну постать, як він, вітали з належною повагою. Бо Восканян був відомий у Мусадазькій окрузі не тільки як поет, котрий постачав землякам вірші на всі врочисті випадки життя, веселі та сумні, але й як каліграф і художник.
Однак аптекар Грікор вважав за належне ще раз вишпетити свого учня Шатахяна:
– У нас, вірменів, є один фатальний недолік: боязкість, яка часто доводить нас до самознищення. Ми забуваємо, що ми – один із найдавніших культурних народів на землі. Й оскільки мадам – дружина нашого Ґабріеля Багратяна, то вона знає, звісно, що ми були першою нацією, яка прийняла християнство і зробила його своєю державною релігією набагато раніше за Рим. У нас було чудове царство. Було місто Ані з тисячею церков, це загальновизнане диво світу. Монархи, в чиїх жилах текла вірменська кров, царювали у Візантії. У ті часи, коли Франція ще не прокинулася від глибокого сну варварства, у нас вже існувала класична література. Я особисто маю уривки з творів таких великих авторів, як Лазар Парбеці[28] та Мовсес Хоренаці[29]. Але нам і тепер є чим пишатися. Навіть тут, у цій глушині, де немає навіть хоч трохи порядних доріг, поступово була створена рідкісна бібліотека. Так що даруйте, мадам, ми не станемо применшувати себе перед нею.
Свою горду тираду аптекар виголосив, як зазвичай, із незворушним спокоєм мандарина. На Жульєтту він і не глянув. Як мудрець істинно сократівського штибу, Грікор із жінками був напрочуд холодний і стриманий. Зате на цей мусадазький світоч злітається молодь чоловічої статі – з тих, хто не був чужий духовним запитам. Доказом притягальної сили Грікора слугувало, либонь, і те, що юний Ґонзаґо Моріс оселився у нього, а не у мухтара, де йому пропонували хорошу кімнату.
Тим часом Жульєтта, упокорена своїм успіхом, зважилася відповісти Грікору своєю ламаною вірменською. Зробила це чарівно.
– Чого ж ви хочете?.. Я і сама ж вірменка, бо вийшла заміж за вірменина… Згідно із законом… Або, пробі, я туркеня?.. О, я жахливо погано в цьому розбираюся…
Цю спробу вірменської мови зустріли захопленими оплесками. За все своє життя Ґабріелю довелося чути з вуст дружини лише два-три вірменських слова. Йому б і зараз подивуватися, зрадіти. Але Ґабріелю було не до того: він, здавалося, був цілком поглинений спогляданням голови Мітри[30] – скульптури ІІ століття християнської ери, знайденої в руїнах Селевкії, неподалік від Суедії. Втім, думки чоловіка витали далеко від Мітри. Ніхто з присутніх не збагнув гнівно сказаних ним раптом слів:
– Жива істота, яка втрачає впевненість у тому, що може захищатися, – гине! Прикладів цьому є чимало і в природі, і в історії!
І чомусь посунув підставку з головою Мітри трохи ліворуч. Через те, що Жульєтта
