безперервно всотувала в себе поглядом і подихом усі відтінки трояндового царства. Аптекар Грікор пообіцяв, що якщо вона надасть йому потрібну кількість кошиків свіжих троянд сорту Moschata damascena, він вичавить із них крихітний флакончик тієї олійки, виготовлення якої освячене віковим звичаєм.
Фармацевт розповів пані Багратян про старовинне повір’я: у цієї олійки дивовижно стійкий запах, якщо капнути у волосся небіжчика одну краплю цих пахощів, але тільки свіжих, – він буде так пахнути на Страшному суді, що приверне до себе всіх янголів.
Жульєтта зі Стефаном іноді об’їжджали верхи околиці Муса-Дага. Аветіс Багратян залишив їм у спадок чотирьох коней. Одну з них, маленьку сумирну конячку, подарували хлопчикові. Під час цих верхових прогулянок або в степ Суедії, або на інший бік, через Азіру та Бітіас в Кебусію, їх супроводжував стайничий, для котрого за ескізом Жульєтти пошили мальовничий костюм. Її потяг до краси, до декоративної пишноти проявлявся не тільки стосовно до своєї особи, але й до всього свого оточення. І коли кінь плавно виносив її на церковний майдан або головну вулицю, а за нею слідували Стефан і пишно вдягнений форналь, жінка почувалася володаркою цього казкового світу. Часом вона згадувала про матір і сестер у Парижі. І тоді її власнє життя здавалося і справді гідним заздрощів. Де б Жульєтта не з’являлася, її зустрічали з пошаною, навіть у мусульманських селах, які вона проїжджала під час далеких прогулянок. Отже, зрозуміло: у бідного Ґабріеля знову проблеми з нервами. А ось вона, пані Багратян, переконана, що світ анітрохи не змінився.
Вранці Ґабріель виходив із домівки. Але тепер це були не просто прогулянки Муса-Дагом, він блукав навколишніми селами. Потребу воскресити й осягнути картини дитинства змінило зріліше почуття: прагнення пізнати цей світ якнайдостовірніше, збагнути його людей із їхнім життєвим укладом, запитами, побачити самому їхнє життя-буття.
Водночас він написав листа у Стамбул своїм вірменським друзям із «Дашнакцутюна» і – цьому він надавав особливого значення – колишнім друзям із «молодих турків». Правда, чоловік передбачав, що цензура каймакама Антіохії ускладнить доправлення цих листів, але вони якось таки дістануться до адресата. Від відповіді залежало майбутнє Багратянів. Якщо в столиці все, як і раніше, якщо мова йде про заходи суто військового призначення, він, незважаючи на застереження аги Ріфата Берекета, покине рідну домівку та ризикне поїхати в Стамбул без обов’язкового посвідчення особи. Якщо ж у листі-відповіді буде щось недобре або відповіді не буде зовсім, отже, побоювання старого турка виправдалися, пастка затраснулася, і шлях до відступу відрізаний. Тоді залишається тільки сподіватися, що котрийсь добродій, наприклад валі Джелал-бей, не допустить ніяких «пригод» у своєму вілаєті і що такий сільський район, як округа Муса-Даг, залишиться в стороні від репресій, які зазвичай відбуваються у великих містах. У цьому випадку будинок у Йогонолуку може і справді виявитися
