ворога.
А потім заптії і самі не пам’ятають, як це сталося. Килим-самохід, витканий із кривавих людських доль.
Завжди одне й те ж. На другу добу всіх працездатних чоловіків відокремлюють від решти. Ось один із них – сорокашестирічний, добре одягнений. Він – інженер, від сім’ї його відігнали силою, пустивши в хід приклади карабінів. Молодшій доньці цього чоловіка – всього півтора рочка. Він зарахований в іншаат-табурі – дорожньо-будівельний загін. Похитуючись, сновигає нещасний у довгій колоні чоловіків і як навіжений безперервно бурмоче:
– Я ж сплатив бедел… сплатив бедел…
Хапає за руку сусіду по шерензі. Від нестерпного душевного болю його трясе, як у лихоманці.
– Такої гарного дитини ти, мабуть, у житті не бачив. Очі в неї величезні, як блюдця. Якщо б я міг, я б змією на череві поповз за нею.
І знову блукає, спотикаючись, самотній, замкнувся в своєму горі.
Увечері на схилі пагорба – нічліг, сплять на голій землі. Інженер начебто також заснув. Глибокої ночі він будить того ж сусіду:
– Ну, ось вони всі й померли, – каже він. Тепер чоловік спокійний.
В іншому ешелоні крокує юна пара – наречений і наречена. У нареченого пробивається перший пушок над губою. Їм загрожує розлука – тут також будуть відбирати працездатних чоловіків. Дівчині спадає на гадку рятівна думка: перевдягнути судженого в жіночу сукню. Хитрість вдається. І ці двоє дітей сміються, радіючи в простоті душевній вдалому фокусу з перевдяганням. Супутники застерігають їх: чи не зарано радіти? Поблизу невеличкого міста їм зустрічаються вороги, набігла розбійницька зграя, озброєні бандити, захоплені веселим полюванням на жінок. У число відібраних потрапляє і юна наречена. Вона притискається до нареченого:
– Заради Бога, залиште мене з нею. Моя сестра глухоніма, вона не може без мене обходитися!
– Дурниці, джанум! Красуня також піде з нами.
Їх тягнуть у якісь брудні нетрі. А там усе викривається. Юнака вбили відразу. Відрізали йому прутня, засунули трупові в рот. Губи парубка були ще підфарбовані хною, щоб більше бути схожим на дівчину. Після жахливого зґвалтування дівчини її, голу, прив’язали до мертвого нареченого: обличям до обличчя – так, щоб закривавлений прутень торкався її обличчя.
Килим-самохід, витканий із людських доль, який нікому не дано роз’єднати та розплутати…
Ще одна мати. Багато днів несе вона в мішку за плечима своє померле від голоду дитя. Несе до того часу, поки її родичі, не в силах терпіти трупний сморід, не скаржаться заптіям.
А ось божевільні матері з Кемаха. Співи їхні далеко лунають над Євфратом. Очі їхні палають, вони кидають зі скелі своїх дітей у річку, немов роблять богоугодну справу.
Ось священик, вардапет. Він встає на коліна і, плачучи, благає мюдіра:
– Змилуйся, ефенді, над цими невинними!
Але
