Господь симпатизує аутсайдерам (збірник). Сергій Жадан

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Господь симпатизує аутсайдерам (збірник) - Сергій Жадан страница 18

Господь симпатизує аутсайдерам (збірник) - Сергій Жадан

Скачать книгу

не помирають від стаціонарного лікування.

      «Ти зáвжди тримав при собісвою втому…»

      «Ти зáвжди тримав при собі свою втому.

      Давай, зупиняйся і засинай».

      Вночі він виходив на берег з дому

      й дивився, як ніч пливе на Синай.

      Прострочений паспорт без фотографії.

      Іранські візи, мальтійські хрести.

      І небо рухалось звідкись з Аравії

      через затоку на блок-пости.

      І теж дивилось на нього, мабуть,

      перетікаючи між споруд.

      Він знав, що тут його точно не знайдуть.

      Де завгодно, лише не тут.

      Можуть винюхувати в повітрі

      мову, дихання і сліди.

      Але всі вони виморочені й нехитрі,

      щоби прийти за ним сюди.

      Він буде вирощувати терпіння

      і прикладати собі до ран.

      Буде збирати на пляжах каміння

      і викидати його в океан.

      Буде згадувати все, що втратив,

      і забувати усе, що вмів.

      Буде рибалкам давати поради,

      щоранку чіпляючись до їхніх човнів.

      …Любов формує маршрути наші.

      Господь стоїть із нами на пляжі.

      Стоїть між сухих, як пісок, арабів.

      Виловлює з хвиль дітей і крабів.

      «Білі люди – жорстокі люди…»

      Білі люди – жорстокі люди,

      чорна шкіра їм ріже око.

      Вони мурують для чорних споруди

      й готують для чорного там мороку.

      Лаштують чорному підлу підставу.

      Шиють чорному робу на виріст.

      І не відпускають ні під заставу,

      ні під підписку про невиїзд.

      Тримають чорного, як лева у ямі,

      ламають ребра з усієї злості

      і позбавляють навіть в уяві

      свободи зібрань і свободи совісті.

      І чорний іде на команду пастушу,

      з кулаками в кишенях роби,

      і волочить свою чорношкіру душу

      ринками Азії та Європи.

      А вночі з усією своєю бідою,

      зі співом тягучим і сміхом навмисним

      чорні, мов камені під водою,

      лежать, зливаючися із киснем.

      – Що нас гнало з наших кордонів

      в це мерзле світло? Що і для чого?

      Хто нас завів до цих коридорів? –

      тихо запитує чорного чорний. –

      Навіщо нас споряджали в дорогу

      й вирощували емігрантські мрії

      наші жінки, що забули тривогу, –

      легкі від голоду та малярії?

      Чи не краще було залишатись удома

      і помирати на власних пляжах,

      де кожна дюна чимось відома

      і кожна хвиля щось та й важить?

      – Знаєш, ми з тобою не перші,

      хто рвався на північ фурами й чо`внами

      в темних ранах і рваній одежі, –

      відповідає чорному чорний. –

      Усі ми йшли за піском і травою,

      за сонцем, що рухалось, як медуза,

      де небо так низько висить над тобою,

      аж

Скачать книгу