поцілував у ті білі, вже безкровні губи і, підійшовши до ката, щось йому шепнув.
Натовп полегшено перевів подих, засуджена теж. Усі збагнули: той шепіт катові є наказом царя не страчувати засудженої.
І миттєво бліде обличчя Марії почало поволі рожевіти, вона оживала в надії, що в останню мить перед стратою їй буде зачитано указ про помилування. А тому вже вільніше підійшла до ешафоту, по команді опустилася на коліна і поклала голову на плаху, чекаючи, що ось-ось в останню мить їй буде оголошено про помилування царя.
Кат підняв здоровенну сокиру з широким лезом, гекнув і з усього розгону опустив її. Почувся глухий стукіт, і тієї ж миті, бризнула кров – голову Марії Гамільтон було акуратно відрубано. (Про це пошепки і велів Петро катові: «Отрубай аккуратно, чтобы голову потом можна было выставлять на обозрение».)
Натовп ахнув і завмер, у першу мить ще нічого не тямлячи, адже всі чекали, що дівицю Гамільтон буде помилувано.
Не розгубився лише цар Петро, він підняв голову колишньої коханки, поцілував її в уста і рівним, рішучим кроком, упевнений у своїй правоті й задоволений стратою, пішов з площі до карети, що очікувала його.
Де поховали страчену, того ніхто не відав, бо те було чи не державною таємницею, а ось голову дівчини Гамільтон було опущено в колбу зі спиртом, а саму колбу з головою врочисто виставлено в кунсткамері…
Кунсткамера (нім. Kunstkammer – кабінет рідкісних речей, музей) – у минулому назва різних історичних, художніх, етнографічних та інших колекцій рідкісних речей та місце їх зберігання. У Росії кунсткамеру було засновано 1714 р. у Петербурзі й відкрито для огляду 1719 р. У ній демонструвалися колекції, зібрані Петром I під час подорожі в Західну Європу.
Згодом вона відійде до складу Академії наук і перетвориться на комплексний музей. З 1724 р. її розмістять у спеціально спорудженому для неї будинку в стилі петровського бароко. У 30-х роках ХІХ ст. на базі експонатів кунсткамери створено ряд музеїв: анатомічний, етнографічний, ботанічний, зоологічний та інші. Нині в приміщенні кунсткамери міститься Інститут етнографії РФ (раніше СРСР), Музей антропології та етнографії ім. Петра Великого.
Двісті років зберігалася голова Марії Гамільтон у колбі зі спиртом, виставлена у вітрині кунсткамери, і всі відвідувачі протягом згаданих двохсот років милувалися незвичайною вродою Марії Гамільтон (її обличчя не втратило своєї привабливості).
Екскурсанти захоплено слухаюли розповіді екскурсовода. Одні засуджували Марію Гамільтон: «Шалава! Зрадити самого царя батюшку!» Інші співчували заспиртованій голові, а хто й заздрив: «Пощастило ж їй, сам цар-батюшка ощасливив її своїм коханням, дівчину без роду й племені».
У 1689 р. Петру виповнилося 17 років, і він уже міг претендувати на реальну владу (досі він мав лише номінальний статус царя), але реальна влада в царстві належала царівні Софії Олексіївні. Ось як писав про неї А. Р. Сардарян: «Царівна Софія Олексіївна була однією з найнеординарніших жінок у російській історії,
