погойдуються оксамитові чорні бутони.
Я згадую задимлені руїни.
Руїни будинку з флюгерами.
Мені стає страшно, і водночас я майже пишаюся. Я зробив мало, дуже мало, але я хоч що-небудь зробив. Я НЕ дозволив бутонам розкритися. Це все, що я зміг…
Хоча коли-небудь, я знаю: може, просто зараз, – з любов’ю вирощена кимось квітка вже розмикає пелюстки…
Імператор[4]
– Отже, мова йде про хлопчика з «Імператора»?
– Так. За документами – Денис Донцов. Хоча у нього зроду не було ніяких документів, це вже зараз…
– Розумію.
– На даний момент – тринадцять років. Зачатий і народжений в експедиції. Третина дослідних звітів – я маю на увазі нормальних звітів, коли у них було ще все нормально – стосуються перебігу вагітності, пологів, потім розвитку немовляти…
– Пологи були частиною дослідницької програми?
– Так. Ви ж розумієте, як це важливо. Відтворення популяції в умовах далекого походу. Наголовніше питання… Хоча, звичайно, вони зробили купу важливих справ. Усіляких. До складу експедиції входили дванадцятеро осіб – усі блискучі спеціалісти…
– Прошу вибачення, але я читав матеріали, які мені передали. Там це все є.
– Так, вибачте.
– І що з хлопчиком? Окрім того, що він…
– З ним усе нормально. Він адаптований. Розмовляє чотирма мовами, окрім рідної. Грає на скрипці і фортепіано. Розвинений фізично. Товариський. Розуміє жарти і жартує сам. Терплячий. Витриманий. Ввічливий.
– У вас дивний емоційний фон, якась напруга стосовно хлопця…
– Я розповім. Денис народився вчасно, легко і без ускладнень. Розвивався абсолютно нормально. Перші слова були – «мама» і «пілот»… Коли йому було вісім років, помер командир екіпажу. Через місяць – біолог, батько хлопчика.
– Вони одразу запідозрили епідемію…
– Так. Хоча взятися їй не було звідки. Командир і біолог померли однаково – спершу затьмарення розуму. Потім відмова життєво важливих органів. Ви знаєте – на борту був потужний медичний модуль з реанімацією, здатною підтримувати життя хоч окремого органа, хоч відтятої голови… Але ні командира, ні біолога не врятували. Коли стало ясно, що мозок мертвий…
– Розумію.
– Їх помістили в саркофаги в спеціальному відсіку. Таким був припис. З цієї експедиції мали повернутися всі – живі й мертві.
– У мене немає інформації, як малюк пережив втрату.
– У мене теж. Немає записів – у ті дні їм було не до протоколу. Вони шукали причину…
– І не знайшли.
– Ні. Забігаючи наперед, скажу, що ми теж не знайшли. Про жодні бактерії, віруси, інопланетних створінь не може бути й мови. Ми мало не на атоми розібрали корабель і вміст саркофагів…
– Хлопчику було вісім?
– Так. Командування
© М. та С. Дяченки, 2009
