й сам об’єкт, бо наявне знання було, по суті, знанням про об’єкт; зі зміною знання і сам об’єкт стає іншим, бо він, по суті, належить цьому знанню. Отже, свідомість з’ясує: те, що давніше в її очах було в‐собі, не є в собі або що воно було в собі лише для неї. Тож коли у своєму об’єкті свідомість з’ясовує, що її знання не відповідає цьому об’єктові, то й сам об’єкт уже не тримається; або змінюється критерій перевірки, коли те, чиїм критерієм він мав бути, не зберігає своїх позицій під час перевірки; перевірка в такому разі – перевірка не тільки знання, а й критерію перевірки.
Цей діалектичний процес, який здійснює в собі самій свідомість, – і в своєму знанні, і в своєму об’єкті, тією мірою, якою з нього перед нею постає новий і справжній об’єкт, – і є, власне, тим, що називають досвідом. У зв’язку з цим у щойно згаданому процесі слід наголосити на одному моменті, завдяки якому проливається нове світло на науковий аспект наступного пояснення. Свідомість знає щось, і цей об’єкт – сутність, або в‐собі, але він є в‐собі й для свідомості, і тут з’ясовується двозначність цієї істини. Ми бачимо, що свідомість тепер має два об’єкти: один – це перше в‐собі, а другий – буття-для-свідомості цього в‐собі. Цей останній об’єкт видається на перший погляд лише відображенням свідомості в собі, тобто репрезентацією не об’єкта, а її знання про перший об’єкт. Але, як ми вже зазначили, при цьому змінюється й перший об’єкт: він припиняє бути в‐собі і стає в очах свідомості чимсь таким, що тільки для неї є в‐собі; отже, буття-для-свідомості цього в‐собі – це істина, а це означає, що це сутність, або об’єкт, свідомості. Цей новий об’єкт містить ніщо першого об’єкта, є досвідом, пов’язаним із першим об’єктом.
У цьому поясненні процесу досвіду є один момент, унаслідок якого він, здається, не узгоджується з тим, що звичайно розуміють під досвідом. Перехід від першого об’єкта і знання про нього до другого об’єкта, щодо якого, кажуть, ми мали певний досвід, був пояснений так, що знання про перший об’єкт, або буття для свідомості першого в‐собі, саме має стати другим об’єктом. Натомість видається, що ми дізналися з досвіду про неістинність нашого першого поняття, спираючись на якийсь інший об’єкт, який можна знайти випадково чи зовнішньо, і, отже, маємо загалом тільки чисте сприйняття того, що існує в собі й для себе. Та коли дотримуватися цього погляду, новий об’єкт видається створеним перетворенням самої свідомості. Такий погляд на предмет – це наш внесок, завдяки якому низка досвідів, що їх має свідомість, підноситься до рівня науково конституйованої послідовності, проте цей внесок не існує для свідомості, яку ми розглядаємо. А це фактично та сама обставина, про яку ми вже згадували вище, говорячи про відносини цього пояснення зі скептицизмом, а саме: щоразу одержуваний результат у випадку неправдивого знання не може бути пустим ніщо, бо його необхідно розуміти як ніщо того, чиїм результатом воно є; це результат,
