Феноменологія духу. Георг Гегель
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Феноменологія духу - Георг Гегель страница 26
Отже, ця чиста безпосередність уже не має нічого спільного з іншістю, з тут як деревом, що переходить у тут як недерево, з тепер як днем, що переходить у тепер як ніч, або з якимсь іншим Я, для якого об’єктом є щось інше. Її істина зберігається як самототожні відносини, не відрізняючи Я від об’єкта, суттєве від несуттєвого, і тому в них взагалі не може проникнути ніяка відмінність. Отже, Я, це Я, стверджую: тут – це дерево, і не обертаюся, щоб це тут для мене могло стати недеревом; я не зважаю на те, що якесь інше Я бачить тут як недерево або що я сам якогось іншого разу сприймаю тут як недерево, а тепер як недень, бо я є чистим спогляданням. Я, отже, не відступаю від свого: тепер – це день, або: тут – дерево, і не порівнюю самі різні тут і тепер між собою, а твердо дотримуюсь одних безпосередніх відносин: тепер – це день.
Оскільки, таким чином, ця вірогідність анітрохи не хоче поставати, коли ми звертаємо її увагу на тепер, що є ніччю, або на інше Я, для якого це тепер – ніч, ми самі підступаємо до неї, щоб вона засвідчила нам те тепер, яке було стверджене. Ми повинні змусити її засвідчити нам його, бо істина цих безпосередніх відносин – це істина цього Я, що обмежується якимсь тут або якимсь тепер. Чи будемо ми приглядатися до цієї істини згодом, чи дистанціюємось від неї, вона не матиме жодного значення, бо ми скасуємо безпосередність, що в її очах є суттєвою. Тому ми змушені стати на ту саму точку простору або часу, показати її собі, тобто зробитися тим самим Я, що знає напевне. Тож подивімося тепер, як конституйоване це безпосереднє, яке засвідчене нам.
Нам засвідчене тепер, це тепер. Але тепер припиняє існувати, тільки-но нам покажуть його; тепер, що існує, – вже інше, ніж показане, і ми бачимо, що тепер саме таким і є: існуючи, вже не існує. Тепер як показане нам – уже було, і в цьому полягає його істина; воно не має істини буття. Звісно, правда, що воно було, але те, що вже було, не має фактично ніякої сутності; його немає, але ж ішлося про буття.
Отже, в цьому показуванні ми бачимо тільки процес, що має такий перебіг: 1. Я вказує на тепер, воно стверджене як істина. Проте Я вказує на нього як на те, що вже було, як на щось скасоване, тож стає скасована й перша істина. 2. Тепер Я стверджує другу істину, що воно вже було, вже скасоване. 3. Але те, що було, не існує; Я скасовує те, що воно вже було, його скасованість, тобто другу істину, отже, заперечує заперечення тепер і повертається до першого твердження: тепер існує. Таким чином тепер і показування тепер сконструйовані так, що ні перше, ні друге – не якесь безпосереднє просте, а процес, що має в собі різні моменти; утверджено це, – ні, радше утверджено щось інше, а це вже скасоване, і ця іншість, або скасування першого, й сама стає знову скасована, а отже, повертається до першого. Але це перше, відображене таким чином у собі, – вже не точно таке, яким було на початку, а саме: щось безпосереднє, а є чимсь, що відображене в собі, чимсь простим,