моменти самі по собі – це загальне, або сутність, вони обидва суттєві, а оскільки вони пов’язані між собою як протилежні, то в цих їхніх відносинах тільки один з них може бути суттєвим, тож відмінність між суттєвим і несуттєвим треба поділити між ними. Один з них, визначений як просте, як об’єкт, – це сутність, байдужа до того, чи вона сприйнята, чи ні, натомість сприйняття як процес – це щось нестале, що може бути, а може й не бути, а отже, щось несуттєве.
Цей об’єкт треба тепер визначити точніше, і то стисло виснувати це визначення з одержаного результату, бо докладне висновування тут недоречне. Оскільки його принцип, тобто загальне, опосередкований у своїй простоті, об’єкт повинен виразити його в собі як свою природу, і тому об’єкт виявляється як річ із багатьма властивостями. Багатство чуттєвого знання належить до сприйняття, а не до безпосередньої вірогідності, для якої це багатство – лише щось побічне: адже тільки сприйняття має в самій своїй сутності заперечення, відмінність, або ж розмаїття.
Отже, це утверджене як не-це, або як скасоване, a проте не як ніщо, а як визначене ніщо, ніщо якогось змісту, тобто цього. Саме чуттєве ще наявне, але не як якесь припущене одиничне, – тобто у формі, в якій воно мало бути в безпосередній вірогідності, – а як загальне, як те, що визначило себе як властивість. Скасування розкриває своє справжнє подвійне значення, що, як ми бачили, міститься в негативному; скасування – це водночас і заперечення, і збереження; ніщо як ніщо цього зберігає безпосередність і саме є чуттєвою, але загальною безпосередністю. А буття загальне тому, що має в собі опосередкування або заперечення; оскільки воно виражає це в своїй безпосередності, то це диференційована, визначена властивість. Отже, водночас утверджено багато таких властивостей, і кожна є запереченням іншої. Оскільки ці визначеності, що, власне, стають властивостями тільки завдяки якомусь додатковому визначенню, виражені в простоті загального, вони пов’язані одна з одною й байдужі одна до одної, кожна існує для себе, вільна від решти. Але проста, самототожна загальність і сама відрізняється від цих своїх визначеностей та незалежна від них; вона є чистими самовідносинами, або середовищем, де є ці всі характеристики; в ньому, немов у простій єдності, вони пронизують одна одну, не впливаючи одна на одну: адже саме внаслідок участі в цій загальності вони байдужі одна до одної. Це абстрактне загальне середовище, яке можна назвати речовістю загалом, або чистою сутністю, – це, як доведено, не що інше, як тут і тепер, а саме: проста сукупність численних тут і тепер, але ці численні тут і тепер у своїй визначеності й самі є просто загальними. Ця сіль – просте тут і водночас вона розмаїта: біла, а також подразлива, також має форму кубічних кристалів, також має певну вагу тощо. Всі ці численні властивості містяться в одному простому тут, де пронизують одна одну; жодна з них не має якогось іншого тут, ніж решта, кожна є всюди в тому самому тут, де містяться й інші; водночас, не
