й саме роздвоєння, або членування. Таким чином, обидва аспекти всього руху, що були диференційовані, – утвердження одиничних форм, які не заважають одна одній, в загальному середовищі незалежності і процес життя – збігаються між собою; процес життя – це не тільки скасування форм, а й формування; формування – це не тільки членування форм, а й скасування їх. Сама плинна стихія – це тільки абстракція сутності, або ж є реальною тільки як форма, а те, що вона членується, – це знову-таки роздвоєння членованого, або розпад його. Цей увесь кругообіг і становить життя; це ані те, що спершу було назване безпосередньою неперервністю і солідністю його сутності, ані наявна форма, щось дискретне, що існує для себе, ані чистий процес цієї форми і навіть не проста сукупність усіх цих моментів, а ціле, що розвивається, спричиняє розпад цього розвитку і зберігає себе просто в цьому процесі.
Оскільки ми вирушили від першої безпосередньої єдності і через моменти формування та процесу знову повернулися до єдності цих обох моментів, повернувшись таким чином до першої простої субстанції, ця відображена єдність є іншою, ніж перша. На відміну від тієї безпосередньої, або сформульованої як буття єдності, ця друга єдність загальна і містить у собі всі ці моменти як скасовані. Вона є простим родом, що в русі самого життя не існує для себе як це просте, а в цьому результаті вказує життю на щось інше, ніж воно, а саме: на свідомість, для якої життя існує як ця єдність, або як рід.
Але це інше життя, для якого існує рід як такий і яке є родом для самого себе, — тобто самоусвідомлення, – існує передусім тільки як проста сутність і має за свій об’єкт себе як чисте Я; у досвіді, який нам тепер треба розглянути, цей об’єкт в очах самоусвідомлення збагачується й розгортається, і таке розгортання ми бачили й тоді, коли йшлося про життя.
Просте Я – це той рід, або просте загальне, для якого немає відмінностей, і то тільки тому, що вони є негативною сутністю сформованих незалежних моментів; отже, самоусвідомлення пересвідчується у своїй вірогідності тільки завдяки скасуванню цього іншого, що репрезентується йому як незалежне життя; самоусвідомлення – це бажання. Впевнившись у нікчемності цього іншого, воно для себе утверджує цю нікчемність як істину цього іншого, заперечує незалежний об’єкт і надає собі таким чином вірогідності як справжньої вірогідності, тобто вірогідності, яку воно стало усвідомлювати в об’єктивній формі.
Але в цьому стані задоволення воно дізнається в процесі досвіду про незалежність свого об’єкта. Бажання і здобута при його задоволенні власна вірогідність зумовлені об’єктом, бо вірогідність існує через скасування цього іншого; щоб було таке скасування, потрібне це інше. Таким чином, самоусвідомлення не спромагається скасувати об’єкт своїм негативним ставленням до нього, бо таким ставленням радше знову створює його, так само як і бажання. Бажаний об’єкт
