відбулося, тож вони є немов двома протилежними формами свідомості; одна з них незалежна, і її сутність – буття-для-себе, друга – несамостійна, і її сутність – життя, або буття для іншого; перша – це пан, а друга – раб.
Пан – це свідомість, що існує для себе, проте це не тільки саме поняття такого існування, а свідомість, яка існує для себе і яка опосередкована з собою якоюсь іншою свідомістю, а саме: свідомістю, сама сутність якої полягає в тому, щоб бути пов’язаною з якимсь незалежним буттям або речовістю взагалі. Пан має відносини з обома цими моментами: з річчю як такою, об’єктом бажання, і свідомістю, в очах якої речовість є суттєвою; оскільки пан: а) як поняття самоусвідомлення є безпосередніми відносинами буття-для-себе, проте б) водночас є відтепер немов опосередкуванням, або буттям-для-себе, що існує для себе тільки через щось інше, він має відносини: а) безпосередньо з обома моментами; б) опосередковано з кожним моментом через другий момент. Пан пов’язаний із рабом опосередковано через незалежне буття, бо саме цим утримують раба; це його ланцюг, від якого він у боротьбі не може абстрагуватись і через те виявляє свою залежність, засвідчує, що його незалежність полягає у формі речовості. Але пан – це влада над цим буттям, бо він засвідчив у боротьбі, що вважає його за щось негативне; оскільки пан – це влада над буттям, а те буття – це влада над іншим, то в цьому силогізмі цей інший підпорядкований йому. Так само пан має й опосередковані через раба відносини з річчю; раб як самоусвідомлення взагалі теж має негативні відносини з річчю і касує її, але ця річ водночас для нього незалежна, тож він не може, попри все своє заперечення, дійти аж до знищення цієї речі й покінчити з нею, а тільки працює над нею. Натомість панові через це опосередкування належать безпосередні відносини як чисте заперечення цієї речі, тобто втіха; те, чого не досягає бажання, він спромагається досягнути, тобто покінчує з річчю й задовольняється, маючи втіху. Бажання не досягає цього з огляду на незалежність речі, проте пан, поставивши між річчю і собою раба, пов’язується таким чином тільки з залежністю речі і втішається нею в чистому вигляді, проте аспект незалежності залишає рабові, що працює над нею.
В обох цих моментах пан здобуває визнання через іншу свідомість, бо в них ця свідомість утверджується як несуттєва, чи то працюючи над річчю, чи то виявляючи свою залежність від якогось визначеного існування; в обох моментах ця свідомість не може стати паном над буттям і досягнути абсолютного заперечення. Таким чином, ми маємо тут момент визнання, тобто ця інша свідомість касує себе як буття-для-себе, а отже, сама чинить те, що чинить із нею перша свідомість. Так само й другий момент: діяльність цієї другої свідомості – це власна діяльність першої, бо те, що робить раб, – це, власне, діяльність пана. Пан існує тільки для себе, така його сутність; пан – це чиста негативна влада, для якої річ – ніщо; крім того, в цих відносинах пан – це чиста суттєва
