Черненком. А що стосується тебе, то з тобою конкретно я не сварилася.
– Отже?
– Значить, розмовляємо, – судячи з голосу, Оксана дуже нервувала. – Слухай, давай зараз про це забудемо. Є одна серйозна проблема, і вирішити її можемо тільки ми.
– Ми – це хто?
– Наша команда. Ти, Денис і я. Тільки не кажи, що команди в нас нема, – швидко промовила Оксана, ніби прочитавши Максимові думки. – Згадай Шешори, згадай той львівський Клуб боягузів, та й Плазун підкидав проблем не тільки комусь із нас конкретно, а всій нашій команді. Коротше, треба зустрітися і поговорити.
Тон Оксани дедалі більше тривожив Білана. Під кінець її короткої промови йому захотілося забути про всі дурні тертя, котрі виникли між ними останніми днями. Та головне, і в цьому хлопець зрештою подумки признався собі, йому дуже кортіло повернутися до нормальних стосунків з Катериною.
– Кому треба? – вирвалося у нього мимоволі, і Максим тут же подумки вилаяв себе за грубість.
– В першу чергу – Каті. Ну і мені, звісно. Бо труднощі, які виникли в подруги, я вважаю своїми. І потім, – вона трошки помовчала, – потім там є ще одна зацікавлена особа.
– Хто?
– Бетмен, – почулося у відповідь.
Білан був готовий чекати чого завгодно, тільки не того, що йому ввечері подзвонять і мало не зі сльозами в голосі проситимуть вирішити проблеми якогось Бетмена. Це була найбезглуздіша з усіх ситуацій, у які він потрапляв.
– Не мороч мені голову. Який ще Бетмен?
– А я і не морочу. Можемо десь за годину всі разом зустрітися в твоїй Бабусиній хаті? Там усе дізнаєшся, бо по телефону довго.
Максим глипнув на настінний годинник. Лише початок восьмої, завтра – субота, до того ж, батьки останнім часом не надто жорстко обмежують його в часі. Тим більше, тато, який з весни мав кілька нагод дізнатися про Максима та його діла більше, ніж мама, довіряв хлопцеві й був упевнений, що його син у жодну сумнівну чи відверто погану справу не вплутається, вирішивши піти кудись під вечір.
Тож, передзвонивши Черненкові й коротко переповівши йому суть розмови з Оксаною, він повідомив батьків, що йде до Бабусиної хати. Вдягнувся і вийшов під гидкий холодний дощик, який останніми роками падав з грудневого неба замість звичного о цій порі року снігу.
Біля будинку, в якому була Бабусина хата, на нього вже чекали Оксана, Катя і ще якийсь хлопчина в куртці з каптуром, насунутим на самі очі. Перш ніж Максим встиг щось сказати, Катя Котовська зробила крок до нього і швидко промовила:
– У нас не мир, у нас перемир’я. Це я так вирішила, бо без твоєї допомоги в мене справді все розлагодиться. Все, що я придумала і що тепер може вийти, і вийти досить нормально. Вам з Денисом або доведеться все ж таки допомагати мені з Супербалом, або…
Дівчина не договорила, стиснула зуби і втягнула голову в плечі.
Саме в цей час наспів і Денис Черненко. На Оксану спортсмен не дивився принципово, а ось із хлопцем у каптурі відразу привітався.
– Здоров,
