буде легше.
– Чо ти морозишся? Ми ж друзі.
Про те, що «ми ж друзі», він зазвичай згадує перед кожною контрольною, коли треба списати. Для справжнього розвідника надто елементарний прийом, щоб на нього купитися.
– Правда, ні на кого, – переконую я. – Просто хочеться дізнатися, що на тих дискотеках такого відбувається. А то я все, знаєш, удома сиджу. А життя, як то кажуть, проходить мимо…
– Знущаєшся? – підозріло зиркає Іванюк, уловивши мій звичний насмішкуватий тон.
– Та ні, – намагаюся щиро дивитися йому у вічі. – Справді цікаво. Треба ж колись починати. А від кого я дізнаюся правду про те, що мене там чекає? Лише від тебе. Ми ж друзі, – кажу до Іванюка його ж тоном.
І хоч він і футболіст, а розуміє, що піймався… Зрештою, футболіст – це майже те саме, що й боксер, лише мізки трішки ціліші. Іноді це дається взнаки.
– Ладно, – махає він рукою. – Так що тобі розказать?
– Ну, хто туди ходить?
– Та всі. Коля Музичук, Вітя Боронило… Весь наш клас. Тебе тільки всі чекають, ги-ги…
– А з інших класів? – не ведусь я на його кпини.
– Та ж кажу: всі! І паралельний, і старші, і навіть менші декотрі. Наталка Плугатарка з сьомого – думає, що вона дівка, хе-хе… Ти конкретно кажи, а то ходиш вокруг та около!
– Ну, скажімо, Люда Костенко, Анжеліка Петренко, Віолетта Кравчук…
(NB: Люда Костенко– особа супроводу Л. К., подруга Об’єкта.)
– Анжелка?! – аж скинувся на радощах Іванюк. – То ти на Анжелку запав?! – і зареготав так промовисто…
– А що?
– Та нічого, хе-хе… Усе правильно. Анжелка – женщина опитна. А з опитними краще, хе-хе, половую жизнь починати.
– Та ну? – не йму віри я.
– А ти не знав? – тішиться Іванюк. – Ото тюхля! Та з Анжелкою вже весь наш клас і весь паралельний перецілувався. Крім тебе, хіба. А коє-хто, кажуть, і єщьо шо-то… Хе-хе… Я теж її на минулій дискотеці трохи прижав в углу й позажимав. Там у пазусі, я тобі скажу, таке можна намацати…
– Ну, Анжелка мене мало цікавить, – якомога недбаліше махнув рукою я, хоча про те, що можна намацати в пазусі, не відмовився б і далі послухати.
– А хто? Людка? Теж не святая! Хоча тормозну жидкость у башку залити встигла – цілуваться ще сяк-так, а далі не пускає. Хоча, може, не всіх – там Вітя Боронило коло неї топчеться, клинці підбиває, – то з ним вона постоянно й лижеться…
– А інші дівчата з тієї компанії?
– Та які там дівчата! – щиро здивувався Іванюк. – Наша Лєнка і Зірка ота дурнувата? Я з Лєнкою в садочку на одному горшку сидів – як я після цього можу її сприймати за дівчину?!
– А Зірка?
– Ота кікімора?! Ну, то вопше! З нею ніхто цілуватися не хоче, бо в неї язик як бритва.
Я остовпів!
– Колеться при поцілунку, чи що?
– Ги-ги! Ну ти й дурак, Бурундук! Бритва ріже, а не коле – пoйняв? Больно умна вона і триндить багато. Ну, як ото ти іноді, коли
