розваленого часом будинку. Таких у місті чималенько.
У дитинстві Анна думала, що такі будинки – норма. Та щойно почала з батьками покидати межі міста, із подивом зрозуміла, що в Києві, Львові й інших обласних центрах такого немає. Принаймні не в тих кількостях, як у Харкові.
Уважно роздивилася вулицю. Їй здалося, що вона пройшла потрібний будинок, проте ліхтар мобільного допоміг впевнитися, що йде в правильному напрямку. Хотілося хоча б з вулиці подивитися на місце, де вбили Сашу. Анна навіть не сумнівалася, що невістці було призначено зустріч. Проте з ким? Навіщо йти туди самій? І чому саме в цьому будинку?
Анна озирнулася. У темряві десь із протилежного боку вулиці хтось насвистував знайому мелодію. Анна посвітила мобільним, проте марно. Їй так і не вдалося зрозуміти, звідки саме лунає звук. І хто свистить. Дівчина зіщулилася: по її душу?
Якийсь час вона дослухалася, проте нічого окрім тиші не почула. Отже, здалося. Та щойно Анна продовжила йти, як хтось засвистів знову. Ближче й вже позаду. Дівчина різко розвернулася, серце калатало в грудях. Цього разу їй вдалося розгледіти в темряві незрозумілий силует. Хтось швидко наближався. Настільки швидко, що Анна ледь стрималася, аби не побігти. Мелодія чулася все чіткіше. І коли вже дівчина мало не почала втікати, вона врешті зрозуміла, що до чого. Повз проїхав чоловік на велосипеді. Невідомий не звернув на неї жодної уваги, і тепер вона заклякло дивилася йому в спину. Він знову припинив свистіти, очевидно, щоб набрати в легені порцію повітря. За мить почулася нова мелодія. Тільки цього разу незнайома.
Анна ще трохи постояла, приходячи до тями. Дихання та серцебиття заспокоїлися. Дівчина ще раз роздивилася довкола, аби пересвідчитися, що поряд більше нікого. Дослухалася. Тихо. Навіть не чути свисту. Анна відчула величезну спокусу негайно повернутися до машини та їхати додому, проте до мети залишалося зовсім трішечки. Не відступати ж.
«Анно, не божеволій, – наказала собі. – Не ставай параноїком. Дурненька. Чого раптом за тобою хтось має стежити?»
Вітер посилився, і вона відчула, як холод пробирає до кісток. Дівчина зробила перший несміливий крок, далі пішла впевненіше. Скоро Анна заспокоїлася й майже забула про інцидент. Думки її повернулися до суперечливого питання, яке мучило останнім часом.
Що вона може зробити для того, аби розкрити вбивство Олександри та, як не прикро про це думати, власного брата? Після зникнення Олександри вони з батьком запідозрили, що між їхніми історіями є зв’язок. Коли знайшли тіло Саші, впевнилися. А ще кожен з них розумів, що Віктор теж вбитий. Тільки жоден із них не наважувався говорити про це вголос.
Якщо Саша змогла розплутати справу, то й вона зможе, хіба ні?
Дівчина постійно пригадувала вчорашню розмову з новим слідчим. Йому хотілося вірити. Цей поліцейський видався їй кращим за попереднього. Та вона ніяк не могла переконати себе, що після такого довгого періоду після зникнення Віктора та вбивства Саші поліція щось зможе вдіяти.
Коли Олександра почала власноруч шукати
