сюди, аби поговорити про це? – пурхнула Білява, глянула на Ковбоя. – Я настільки всіх вас дістала, що ви обоє змовилися мене вбити? Тут, тепер?
– Ясно. – Ковбой нарешті опустив револьвер. – Тобі мало. Ти вирішила витягнути нас сюди, аби привітати особисто. Мусив здогадатися раніше. У нього, – кивок на Бороду, – фантазії на таке не стане. Я, грішний, чомусь вирішив – він зробився креативнішим. Не йдеш ти в ногу з часом, чуваче.
Слова мали вразити.
Та Борода пропустив. Навіть сіпнув головою, мовби даючи кпинам, мов дошкульним мухам, пролетіти мимо. Наблизився, спитав Біляву:
– Твої фокуси? Ніхто не зачепить тебе. Просто скажи – так чи ні.
– Пішов нахер. – У їхній компанії Білява вирізнялася любов’ю до лайки й могла загнути міцніше, ніж зараз. – Обоє туди валіть.
– Чекай! – Борода схопив її за лікоть.
– Грабки забрав, мудак! Приб’ю!
Білява замахнулася.
Нічого в характері не помінялося. Вона ніколи не погрожувала просто так, аби сказати. За словом слідувало діло, миттєво, і це змушувало вважати. Природа наділила Біляву, як більшість повненьких, закороткими руками. І все одно дотягнулася до обличчя кривдника, подавшись уперед і махнувши сильніше. Борода встиг вийти з-під прямого удару, але гострі пазурі все ж зачепили щоку.
– Дура! – Він торкнувся враженого місця, скривився. – От же ж дурепа!
– Здачі дай! – азартно заохотив Ковбой.
– Що у вас тут?
Тепер на вигук дружно повернулися всі троє.
– Знайомі всі лиця.
Надворі на розбитому ґанку стояла молода жінка в довгому темному плащі.
– Підстриглася, – мовив Ковбой.
– Зміна іміджу. Мені пасує?
– Ні, – вставила Білява. – Я тобі не раз це казала.
– Навіть якщо мені не буде чиєї думки запитати, без твоєї обійдуся.
Жінка в плащі скривилася, з неприхованою огидою переступила поріг. Пройшлася передпокоєм, зайшла до зали. Трійця терпляче чекала, поки Четверта прогуляється. Вона тим часом пройшла далі, з глибин почулося:
– Тут нічого не міняється. Я давно казала: бульдозера сюди треба.
– А якби все це раніше розвалили? – уголос запитав Борода. – Думаєш, нічого б не було?
Четверта виринула з темряви. Стала в проймі дверей, аби її бачили всі. Витягнула з кишені цигарки, покрутила пачку в руці:
– Вогонь забула в машині. Хто?
Ковбой розвів руками. Правиця все ще стискала револьвер.
– Це в тебе, може, запальничка? – кивнувши на зброю, гмикнула Четверта.
Відчувши себе нарешті ідіотом, Ковбой заховав зброю за пасок.
– У кого стріляємо? – не вгавала Четверта. – І тема з вогнем актуальна.
Борода вже підносив їй запальничку. Закуривши, Четверта випустила дим у стелю, заявила:
– Тут воняє.
– Тут завжди смерділо, – нагадала Білява. –
