Розбите дзеркало. Андрей Кокотюха
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Розбите дзеркало - Андрей Кокотюха страница 7
Допивши каву, Лора зіжмакала паперовий стаканчик. Не кинула – поклала в найближчий смітник на гірку його таких самих використаних братів. Знала потрібну адресу напам’ять, та все одно відкрила електронний записник. Звірилася, повернулася в машину, закерувала:
– Вулиця Гонча, ось.
Сокіл увів адресу в навігатор.
Їхали недовго, за київськими мірками – взагалі поряд.
Лора потрапила до Чернігова вперше, хай до старовинного міста якихось дві години від Києва. Вона взагалі від природи була домосідкою. Колись давно родина мала дачу – будиночок без зручностей на шести сотках під Києвом. На літо дівчинку вивозили туди й лишали під наглядом тоді ще живої й жвавої бабусі. Потім, школяркою, Лора почала капризувати, бо на дачі ставало що далі, то нудніше – сама з собою гратися не вміла й не хотіла, а дітей у селищі суттєво поменшало. До того ж померла бабуся, не стало кому доглядати невеличкий городець і садок. Батьки попри все трималися за ділянку, куплену свого часу з величезними труднощами.
Крапку на дачній історії родини Кочубеїв поставила транспортна проблема. Рейсові автобуси від середини дев’яностих перестали ходити в той бік, а поява маршруток питання не вирішила: їхній дачний анклав розмістився далеченько від великої траси, завертати туди водіям стало невигідно, бо пасажирів небагато.
Тож Кочубеї продали ділянку, а Лора кілька років змушена була їздити по різних літніх таборах. Батьки вважали це оздоровленням. Сама ж дівчинка – нестерпною мукою, що складалася з життя за чужим розкладом, харчування, яке не можна обирати, і таким самим спілкуванням. До всього дівчинку гнітило спання вдесятьох в одній кімнаті. А боротьба з проникненням серед ночі хлопчиків з метою налякати й нічні вилазки у відповідь не належали до її пріоритетних розваг.
Через те будь-який виїзд за межі Києва вона з підліткового віку почала сприймати як вихід із зони комфорту. Звичайно, Лорі хотілося розширити уявлення про Україну і світ. Але, коли вчилася на юридичному, влітку їздила хіба в Крим з тими компаніями, з якими хотіла. Потім почалася служба, були відрядження, проте недалеко й нечисленні. Як одружилася, раз була з чоловіком у Львові, раз – десь на базі в Карпатах, раз – у Празі, перша й поки остання закордонна поїздка.
Може, були б інші.
Напевне були б.
Війна…
Лора була не від того, аби подивитися нове для неї місто. Проте в чужому, незнайомому для себе міському середовищі досі відчувала незрозумілий дискомфорт. Боротися з цим треба, інакше біда, у свої тридцять чотири справді почуватиме себе багато в чому обмеженою, штучно обмеженою людиною. Свою натуру Лариса Кочубей останнім часом дуже не любила. Подумки конфліктувала сама з собою. Звідси – бажання радикально змінитися. Вибити, як кажуть, клин