Усі люди грішні. Красиві подобаються, є жаданими незалежно від твоєї статі й сімейного стану. Так, у всякого свій критерій привабливості, кожен клює на щось своє, особливе, зрозуміле лише йому. І є люди, так само обох статей, чия зовнішність зазвичай відштовхує, змушує відводити очі, уникати спілкування.
Лишається надія на нерозкритий внутрішній світ такої особи. Раптом гидке каченя глибоко в душі – прекрасний лебідь? Хоча у випадку з новим знайомим про жодне каченя не йшлося.
Кінь – ось перше порівняння, яке спадало на думку при появі Ігоря Ярового.
Обручки Лора не помітила, проте це нічого не означало. Нині мало хто їх носить. Однак вона була переконана: керівник юридичної фірми «Вага», не бідна як за чернігівськими, так і за київськими мірками людина, у тридцять своїх років сам. І, напевне, ніколи одруженим не був.
Секс має, тут запитань немає.
Купує за гроші.
Лора вперше бачила супротивника. Не лише особисто – взагалі. Офіційний сайт «Ваги» оформили сучасно, недешево, вели акуратно, він містив повну інформацію про тих, із ким люди збиралися мати справи. Крім одного – там не знайшлося фотографії першої особи. Зазвичай для таких сайтів спеціально проводили фотосесії. Це не лише мода, це неписане правило, негласна корпоративна традиція.
Знайомство з Яровим питання зняло.
Господи Боже, зловила себе на думці Лора, його ж навіть усмішка не красить. Навпаки, псує ще більше. Зате тепер хоч знатиме, як усміхаються коні.
Відчула – запашіло лице, соромно стало від таких думок. Проте нічого не поробиш. Це як не думати про червоне, коли бачиш його. Ну, або про мавпу. Чи…
Тьху, дідько, знову про коня!
– Не подобаюсь.
Яровий не питав, стверджував, мовби думки читав. До речі, Лору б це не здивувало. Все ж таки кваліфікований юрист. Прочитувати співрозмовника, не конче клієнта, – його професійний обов’язок.
– У нас не оглядини, – відрізала Кочубей навмисне різкувато. – Я теж не зобов’язана подобатися вам. Нас звели кардинально протилежні інтереси. Мене прислали битися з вами. Залишитися має тільки один.
– Усі виживуть, – Яровий ніби навмисне не ховав усмішку. – Мав на увазі не те…
– А я – саме те, що сказала, – Лора відразу відкинула спроби Ігоря здаватися люб’язним. – Ви навмисне уникаєте контакту, зволікаєте. Запізнюєтесь, хоч самі призначаєте час та місце зустрічі. Усе одно доведеться вирішувати проблему. На нашу користь.
– Спершу вирішимо, як до вас звертатися, – тон Ярового лишався підкреслено миролюбним.
– Ви знаєте, як мене звати.
– Кочубей Лариса Василівна. Банк «Омега», консультант, – співрозмовник поклав на стіл перед собою її візитівку. – Та варіантів звертання щонайменше чотири.
– Невже? – Її брови злегка стрибнули вгору.
– Лариса Василівна, – він почав загинати пальці. – Пані Кочубей. Лариса. Нарешті, пані консультант.
– Дотепно, – вона не всміхнулася. – Ви забули п’ятий варіант. Лора, без пані. Мені так більше
