Добрі духи! Торкнулися оксамитові вологі губи, і у відповідь їм із самого нутра Станка піднялося болісно-солодке відчуття, пам’ятне з напівдитячих неспокійних снів, але вже куди тим снам було до цієї нестерпно гарячої хвилі! Потім його кудись вели, і він спотикався в темряві, тому що ноги зробилися чужими і все навколо крутилося, вертілося, пронизане короткими спалахами… Потім…
Станко спіткнувся об корінь, який виступав із землі, і перевів подих. Спина Іліяша, як і раніше, розмірено погойдувалася попереду, і світило сонце, і пояс приємно відтягував тягар меча, але серце ганебно калатало і не бажало заспокоюватися.
…Потім був запах сіна, і її руки виявилися сміливими до безсоромності. Він спочатку заціпенів, а потім розслабився, піддався, розчинивсь у гарячому, пульсуючому… Його долоні вперше в житті торкнулися оголеного жіночого тіла, пальці блукали по невідомих рівнинах і теплих круглих пагорбах, потім забрели казна-куди…
Довга гілка, що перегороджувала дорогу невисоко над землею, вдарила Станка під коліна. Він утратив рівновагу і впав, простягнувся, і заплічний мішок, підскочивши, стукнув його по шиї, а меч – по нозі.
Іліяш оглянувся миттєво – як дикий звір, у будь-яку секунду готовий до поєдинку. В руці його зблиснув кинджал; та коли подивився на лежачого уздовж стежки Станка, хижа готовність на його обличчі змінилася трохи перебільшеною скорботою:
– Далеко підемо, хлопче… І оселедцю не добігти, і тарганові не доплисти, так далеко ми з тобою підемо… Таким собі манером…
В очах його Станкові привиділася надто вже тямуща насмішка. Він підвівся, червоний, як розбійницька косинка Віли.
Рушили далі. Станко хмурився і дивився під ноги, а перед очима у нього було сіно, сіно, чорні купи сіна, смужка неба з зірками, запашне волосся на обличчі… От тільки чи вдалось їм домовитися про весілля? Адже весілля тепер не минути, Віла любить його, і він, звичайно, теж…
Пообідали на узліссі молодого ліска. Це було надзвичайно красиве місце – щось подібне до цього Станко бачив у дитинстві на картині одного бродячого торговця. Пишні крони, мереживна тінь на високій траві, далекі пагорби, заплямовані зеленню кущів… Іліяш наминав за обидві щоки хліб із сиром і голосно міркував, що непогано б завтра зловити в сильце перепілочку.
Станко поглядав на нього з осудом. Небезпечний похід дивним чином нагадував розважальну прогулянку з пікніком; дорога лежала, як у приказці мовиться, «оксамитом», і ні труднощів, ні, тим більше, небезпек не було і сліду.
Іліяш базікав, а Станко згадував, як натхненно той розписував злигодні майбутнього шляху. На двадцять золотих можна ціле господарство купити… Ціле господарство! Спритно браконьєр собі ціну набив… Завтра перепілочку зловимо, післязавтра – куріпочку, потім зайчика чи ще кого… А там і замок – усі ці перекази щодо пасток можуть виявитися балаканиною, а ти, Станку, викладай гроші на бочку!
Іліяш змахнув крихти зі своєї безрукавки, на якій подекуди залишилися напівстерті цятки крові. Станко згадав, як
