цю прогалини в освіті, Сократ вважає моральним обов’язком кожного чоловіка запитувати себе, що таке мужність, правосуддя, стриманість та святість. Його парадоксальна теза полягає в тому, що пізнання чеснот є необхідною та достатньою передумовою того, аби бути доблесним чоловіком: як той, хто знає математику, є математиком, так і той, хто знає, що таке є благо, не може його не робити, як і той, хто знає, що є поганим, обов’язково його уникатиме. Подібне ототожнення чеснот і знання приводить до другого парадокса, тобто до заперечення akrasía, або «моральної слабкості», стану, в якому перебуває той, хто знає, що це є поганим, проте все одно робить, адже його штовхає бажання, чи прагнення отримати задоволення, – типовим сучасним прикладом цього є курець.
Набуття морального знання, втім, є лише кінцевою метою, на яку спрямоване Сократівське випробування і якої важко досягти; élenchos має також ближню мету, що її може досягти кожний, яка полягає у прийнятті способу життя, що узгоджується з lógos béltistos, тобто з тими переконаннями, які є на певний момент найкращими результатами, котрі пройшли повторне випробування шляхом élenchos.
Лише в одному діалозі, у «Теететі», Платон приписує Сократові «секретний» метод, що відрізняється від élenchos. Він це робить шляхом порівняння свого мистецтва і мистецтва повитухи. Сократ був сином повитухи з передбачливо (й підозріло) промовистим іменем: Фенарета означає «та, хто виводить чесноти на світло». Як повитухи допомагають дітям вийти з тіл вагітних жінок, так і Сократ допомагає думкам виходити з розумів чоловіків, у яких були пологові потуги. Його «повивальне мистецтво» зближувало його з Артемідою, покровителькою пологів, але «без пологів», оскільки, як і богиня, та на відміну від повитух, котрі були стерильними з біологічних міркувань, проте мали досвід пологів, Сократ ніколи не згенерував жодної думки.
Подібна близькість є причиною, через яку Академія святкує його народження в той самий день, що й день народження Артеміди, у шостий день місяця Таргеліона (травень – червень). Причина невігластва, отже, оновлюється: Сократ не є мудрецем, оскільки не мав вчителів, оскільки він не набув знання для здійснення особистого або спільного дослідження, а також тому, що він не створив власного знання. Отже, він опанував мистецтво маєвтики не задля набуття досвіду, а щоб практикувати його за волею бога як покликання.
Чим маєвтика відрізняється від élenchos? Насамперед у них різні адресати: Сократ може практикуватися в цьому мистецтві лише з тим, хто постав перед ним вже у стані aporía, що полягає в інтелектуальній вагітності. Молодий Теетет, наприклад, був занепокоєним, оскільки йому не вдалося утриматися від запитання, що таке знання, проте сам по собі він не мав ресурсів, аби відповісти, висловлюючи власні думки. Сократове повивальне мистецтво здатне припинити його спонтанні пологові потуги, допомагаючи йому «зрости» й, відтак, народити цю думку. Отже, найважливіший обов’язок маєвтики, полягає в тому, аби упевнитися в якості переконання, що народжується, щоб з’ясувати,
