яка принишкла навпроти, попри втому спершу намагалась не дрімати, та в неї не виходило і врешті вона засопіла, згорнувшись на подушках. Але Корецька не склепила б очей ані на мить. Вона добре пам’ятала, що вночі дорога набагато небезпечніша. Анна розважала себе роздумами. Вона була певна, що чарівна юдейська книга здатна дати їй набагато більше, ніж просто золото. І те, що вона потрапила саме їй до рук, може бути знаком, що саме княгині Корецькій судилось створити щось більше ніж золото зі свинцю, більше ніж скарби та багатства, набагато більше, а саме – ідеальну країну. З цього неоднорідного, бунтівного краю – могутню і кращу державу, на чолі якої, звісно, буде її син. Бо він кращий за усіх. Він – справжнє золото. Анна вже почала непокоїтись, Самійло затримується у подорожі їхніми маєтками. «Та якщо він пережив османський полон, то тут, на рідних землях, він як риба у воді і нічого йому не загрожує» – подумки заспокоювала себе Корецька. І звісно, йому буде все до снаги. Анна тепер вірила, що всі події в її житті – і добрі, і злі не були марними, все, що сталось в її долі, до найменших дрібниць просякнуто великою місією князів Корецьких.
Почт княгині під’їхав до шинка при дорозі. У дерев’яній будівлі з широким ґанком грали музики, галасливо було і надворі. Хтось, вочевидь, бився, і сп’янілий натовп підбурював супротивників. Анну пересмикнуло від огиди.
Напуваємо тут коней і їдемо далі! – звелів молодий Пашкевич.
Коні гучно пирхнули і спинились. Анні закортіло вийти, аби потягнутись і випрямити спину і вона, запнувшись плащем, обережно відчинила дверцята. Її козаки вже спішились. Шинкарка винесла їм кухлі з пивом, і вони, як бджоли на мед, полинули до неї. Анна проходжала довкола карети. Вдихала просочене димом повітря і дивилась на зорі, що загадково блимали на небосхилі.
За спиною хруснула гілка. Корецька була певна, що то її вартові, і не поверталась на шум.
– Так, так і хто у нас тут вночі із’явився? – почувся зміїний шепіт.
Княгиня застигла. Її наче простромила небесна громовиця.
– Раджу не здіймати галас, бо я озброєний. – Корецька обережно розверталась. Серце її калатало, долоні спітніли. Але вона намагалась не видавати свого страху. Анна повільно підвела очі, і на мить її дихання перервалось. Перед нею добре знайомий їй лиходій. Самійло Лащ був п’яним. Він розмахував ножем в одній руці, іншою поправляв свого чудернацького чуба, який стирчав від самого чола і аж до потилиці, в той час, як скроні і решта голови були поголені. Цю зачіску Самійло вигадав сам і вона ставала дедалі популярнішою серед розбишак, які такий чуб вже й називали не інакше, як лащовка. – І чого ж це така впливова пані як Корецька робить тут уночі? – прошипів знову Лащ.
– Самійле, а я тобі раджу опустити ножа. Інакше мої козаки саме ним із тебе зроблять рублену ковбасу.
Жінка збиралась вже йти, як чоловік заступив їй дорогу. Він похитав перед обличчям Анни вказівним пальцем і підніс його до вуст:
– Зі мною тут триста п’яних шалених
