ти це місце так довго шукав, щоб припаркуватися?
– Я поїздив навколо, нічого кращого не знайшов і повернувся, – чоловік сів на водійське місце і з силою зачинив дверцята. – Їсти хочеш?
Ляна хотіла відповісти якоюсь грубістю за нахабство, з яким Іван взявся її опікати, але раптом і справді відчула страшенний голод – час був обідній, а ранковий перекус вже й не нагадував про себе.
– Хочу, – здалася.
Іван завів машину і рушив.
– Куди ми їдемо? – роздратування такою безапеляційною поведінкою Івана накривало Ляну з новою силою. Зрештою, вона не річ, яку можна куди хочеш завезти.
– Тобі сподобається.
Дівчина прилипла поглядом до краєвидів за вікном автівки. Який сенс сперечатися із мужчиною, якщо це чи не єдиний твій знайомий у майже трьохсоттисячному місті…
Ряди магазинів, невеличкий продуктовий риночок, багатоповерхівки, багатоповерхівки, багатоповерхівки… Легка провінційність додавала Хмельницькому шарму. Коли минали величезний парк, крізь вуаль дерев Ляна бачила кольорові плями сімей, мамусь із дітками, що повільно прогулювалися алеями.
– Щось у цьому є, – прошепотіла впівголоса більше сама до себе, ніж до Івана.
– Мене теж завжди чіпляють такі от картини сімейної ідилії, – чоловік не зводив погляду з дороги.
– Слухай, – Ляна пильно глянула на нього, – якось не випадало спитати: ти одружений?
Іван секунд тридцять помовчав і відрізав:
– Ні.
– А чому?
– Дурне питання.
– Але все ж, – Ляна почувалася переможницею: розмова на таку незручну тему була помстою за Іванову поведінку.
– Не хочу про це говорити. Сама чому незаміжня?
– А з чого ти взяв, що я незаміжня? – надула губи.
– Ну, обручки нема.
– Ти ніби з місяця впав. Обручки носять лише дуже красиві, щоб до них придурки не чіплялися. А я зі своєю «мишачою» зовнішністю могла б не носити, навіть якби була заміжня.
– Отже, таки не заміжня.
Ляна знову відвернулася до вікна: підловив.
Іван зупинив автівку.
– Ну, вибач, не ображайся, – вдавано розкаялася Ляна. – Не треба цих сцен. Поїхали.
– Не поїду.
– Такий ранимий?
– Виходь.
Ляна аж спалахнула від злості: спочатку цей нахаба примушує її сісти у свою автівку, потім везе, куди знає лиш сам, а тепер виганяє!
– Зовсім придурок? Не вийду! – склала руки на грудях.
– Виходь. Ми приїхали.
Ляна не відразу збагнула, в яку дурну ситуацію втрапила. А коли зрозуміла, залишалося зібрати крихти власної честі й спробувати перевести все на жарт:
– Та ок, я в курсі, – натягнула голлівудську посмішку, – вирішила перевірити твою реакцію на неадекватну дівчачу поведінку.
Іван мовчки вийшов з автівки, обійшов її з іншого боку, відчинив пасажирську дверку
