він називав якісь імена, перш ніж знепритомніти?
– Саме так! Він поплескував себе по кишені й повторював: «Ось побачимо, якої думки буде пан де Тревіль, коли довідається, що завдано образи його протеже!»
– Пан де Тревіль? – перепитав незнайомий, насторожившись. – Кажете, він поплескував себе по кишені, вимовляючи ім’я пана де Тревіля?.. Ну ж бо, любесенький, я впевнений, що, поки наш герой був непритомний, ви не пропустили нагоди заглянути також і до цієї кишені. То що в ній було?
– Лист, адресований до пана де Тревіля, капітана мушкетерів.
– Справді?
– Точнісінько, як я мав честь доповісти вашому сіятельству.
Хазяїн не був особливо спостережливим, отож не помітив, який вираз з’явився при цьому на обличчі незнайомого. Він одійшов од вікна, на лутку якого доти спирався, з виглядом людини, чимось дуже стривоженої.
– Чорт! – процідив він крізь зуби. – Невже Тревіль підіслав до мене цього гасконця? Але він такий молодий! Однак удар шпагою – це удар шпагою, хоч би хто його завдавав, і в таких ситуаціях хлопчиська остерігаєшся менше, ніж будь-кого іншого. Буває так, що незначна перешкода може завадити досягненню великої мети.
І незнайомий на кілька хвилин поринув у роздуми.
– Послухайте, хазяїне! – сказав він нарешті. – А чи не позбавите ви мене присутності цього божевільного? Сумління не дозволяє мені вбити його, а тим часом… – додав він з виразом холодної жорстокості, – а тим часом він мені заважає. До речі, де він зараз?
– У кімнаті моєї дружини: йому там роблять перев’язку. Це на другому поверсі.
– Одяг і торбина з ним? Він не скидав свого камзола?
– І камзол, і торбина внизу, на кухні. Втім, якщо він вам заважає, цей божевільний юнак…
– Безперечно! Від нього у вашому заїзді тільки неприємності, які добропорядним людям зовсім ні до чого… Підніміться до себе, приготуйте мені рахунок і попередьте мого слугу.
– Як? Ви збираєтесь уже їхати?
– Ви це й самі знаєте, бо я ще вранці наказав вам осідлати мого коня. Хіба цього й досі не зроблено?
– Що ви! Ваше сіятельство могли бачити на власні очі – кінь стоїть біля воріт, осідланий і нагодований.
– Гаразд, тоді робіть те, що вам сказано.
«Чудасія! – подумав корчмар. – Невже він злякався якогось хлопчиська?»
Але владний погляд незнайомого не дозволив йому поринути у глибші міркування з цього приводу. Він улесливо вклонився і вийшов.
«Цього ще бракувало! Якщо цей пройдисвіт побачить міледі… – розмірковував незнайомий. – Ось-ось вона має вже проїхати. Чому ж її так довго немає? Мабуть, краще буде мені самому верхи поїхати їй назустріч… Коли б тільки я міг дізнатися, про що йдеться в цьому листі до Тревіля!..»
І незнайомий, невдоволено щось бурмочучи собі під ніс, попрямував на кухню.
Тим часом хазяїн заїзду, не сумніваючись у тому, що саме присутність цього хлопця змушує
