style="font-size:15px;"> ПЕРЕДПОКІЙ ПАНА ДЕ ТРЕВІЛЯ
Пан де Труавіль – так усе ще величають його родичів у Гасконі, або де Тревіль, як він, зрештою, почав називати себе в Парижі, і справді починав не краще за д’Артаньяна, тобто без жодного су в кишені, але з тим запасом відваги, дотепності і спритності, завдяки якому навіть найбідніший гасконський дворянин, що сподівається лише на батьківську спадщину, часто досягає більшого, ніж найбагатший перігорський або беррійський, маючи реальні багатства. Зухвала хоробрість і неймовірне щастя за тих часів, коли удари шпаги сипалися градом, піднесли його на вершину крутих сходів, які звуться придворним успіхом і на які він злетів, перестрибуючи через три сходинки.
Він був другом короля, котрий глибоко шанував, як усім відомо, пам’ять свого батька, Генріха IV. Батько пана де Тревіля так віддано служив йому у війнах проти Ліги, що за браком грошей, – а грошей беарнцю не вистачало постійно, і всі свої борги він сплачував дотепністю – єдиним, чого йому не доводилося позичати, – що за браком грошей, як ми вже сказали, король дарував йому після взяття Парижа герб із золотим левом на червленому полі з девізом: «Fidelis et fortis»[14]. Це була велика честь, але вона практично ніяк не вплинула на добробут старого вояки. А тому після смерті доблесного соратника великого Генріха синові в спадщину дісталися тільки його шпага та девіз. Дякуючи цим безцінним подарункам та своїй бездоганній репутації пана де Тревіля прийняли до двору молодого принца, де він так спритно орудував шпагою і був такий вірний своєму девізові, що Людовік ХІІІ, один із кращих фехтувальників королівства, не раз було говорив: коли б комусь з його друзів треба було битися на дуелі, то він порадив би йому взяти у секунданти першим його, а другим – пана де Тревіля, а втім, можливо, навіть навпаки.
Людовік XIII почував справжню прихильність до Тревіля – щоправда, прихильність королівську, егоїстичну, але все ж таки це була прихильність. Річ у тім, що за тих непевних часів вельможі взагалі прагнули оточити себе людьми на взірець де Тревіля. Знайшлося б чимало таких, котрі могли б узяти собі за девіз слово «сильний» – другу частину напису на гербі де Тревілів, але лише поодинокі дворяни мали право претендувати на епітет «вірний» – першу частину фамільного девізу. Тревіль належав до останніх. Він був однією з тих рідкісних натур, що ладні молитися на свого хазяїна і слухаються його в усьому, як вірний пес. При цьому вони надзвичайно кмітливі, мають пильне око й міцну руку. Око служило йому для того, щоб зірко стежити, чи не гнівається король на когось, а рука – щоб завдавати нищівного удару тому, хто став причиною найвельможнішого гніву: хоч би й Бем чи Моревер, Польтро де Мере чи Вітрі. І дарма що показати себе повною мірою де Тревілю досі не щастило – він терпляче вичікував, і навіть поклявся собі, що, коли трапиться такий шанс, він не ловитиме гав. Недарма Людовік XIII призначив де Тревіля капітаном своїх мушкетерів, що були віддані королю майже фанатично, як ординарна сторожа Генріху III або шотландська гвардія Людовіку
«Вірний і сильний»
