д’Артаньян.
– А що ж ви хотіли, – казав мушкетер, – така тепер мода. Це, звичайно, страшенно дорого, я й сам розумію, але модно. До того ж треба було кудись витрачати батьківські грошики.
– Ну, Портосе, – вигукнув хтось, – не намагайся нас переконати, що цією перев’яззю ти завдячуєш батьківській щедрості! А чи не одержав ти її з рук тієї дами під вуаллю, яку я зустрів з тобою в неділю біля воріт Сент-Оноре?
– Ні, присягаюся честю дворянина, я купив її сам і за власні гроші, – відповів той, кого тільки що назвали Портосом.
– Так само, – зауважив інший мушкетер, – як я купив оцей новий гаманець: за ті гроші, що моя любаска поклала мені до старого.
– Запевняю вас, панове, – заперечив Портос, – і на доказ цього я можу сказати, що коштувала вона мені дванадцять пістолів.
Знову почулися захоплені вигуки, але й сумнівам не було покладено край.
– Хіба це не так, Арамісе? – спитав Портос, звертаючись до іншого мушкетера.
Цей мушкетер був цілковитою протилежністю тому, хто назвав його Арамісом. Юнак років двадцяти двох або двадцяти трьох, з простуватим і трохи наївним обличчям, з чорними очима й рум’янцем на щоках, вкритих, немов персик восени, оксамитовим пушком. Тоненькі вуса бездоганно правильною лінією окреслювали верхню губу. Не полишало враження, що він боїться опустити руки, щоб не дати набрякнути жилам. Час од часу він пощипував себе за вуха, щоб зберегти їх ніжно-рожевий колір і прозорість. Говорив мало й повільно, часто розкланювався, вітаючи знайомих, а коли беззвучно сміявся, то можна було помилуватися його гарними зубами, за якими, як і за всім своїм туалетом, він доглядав, певно, так само старанно. На запитання свого друга він відповів ствердно, кивнувши головою.
Це підтвердження, очевидно, остаточно розвіяло сумніви щодо перев’язі. Нею все ще захоплювалися, але більше про неї не говорили, і наступна тема розмови вже ніяк не була пов’язана з попередньою.
– Якої ви думки про те, що розповідає конюший пана де Шале? – спитав якийсь мушкетер, звертаючись не до когось особисто, а до всіх одразу.
– І що ж він розповідає? – розв’язно поцікавився Портос.
– Він каже, що у Брюсселі здибався з Рошфором, цим вірним прихвоснем кардинала. Той перевдягнувся капуцином і, завдяки такому маскараду, обкрутив круг пальця, як останнього дурня, пана де Лега.
– Як останнього дурня, – відгукнувся Портос. – А чи є в цій історії хоч дещиця правди?
– Я чув усе це від Араміса, – відповів мушкетер.
– Невже?
– Ви самі все добре знаєте, Портосе, – сказав Араміс. – Я ж учора вам розповідав. Утім, панове, годі про це говорити.
– «Годі про це говорити»! – вигукнув Портос. – Ви так гадаєте? «Годі про це говорити»! Сто чортів! Легко ж ви все вирішуєте!.. Як?! Кардинал шпигує за дворянином, за допомогою зрадника, розбійника,
