пан де Тревіль знайде спосіб звільнити їх. Ці люди скрізь вихваляли пана де Тревіля, якого дуже любили і, дарма що були затятими горлорізами, тремтіли перед ним, як школярі перед учителем, підкорялися йому з першого слова й ладні були вмерти на місці, аби тільки змити з себе найменшу підозру в недостатній відданості своєму кумирові.
Пан де Тревіль застосовував цей могутній важіль на користь, передусім, королю та його прибічникам, але не забував, звісно, себе і своїх друзів. Утім, у жодних мемуарах того багатого на цей жанр літератури часу ви не знайдете жодного свідчення, щоб навіть вороги, – а їх було в нього чимало як серед тих, хто володів пером, так і серед тих, хто орудував шпагою, – щоб навіть вороги звинувачували цього гідного дворянина в тім, начебто він брав плату за послуги своїх доблесних воїнів. Де Тревіль володів тонким мистецтвом плести інтриги не гірше, ніж найпідступніші інтригани, але при цьому залишався чесною людиною. Навіть більше: попри виснажливі походи та нескінченні вправи на плацу, він був невтомним шукачем веселих пригод, найвитонченішим дамським залицяльником, який умів принагідно вразити вигадливим мадригалом. Про його любовні походеньки говорили стільки ж, скільки двадцятьма роками раніше про сердечні справи Бассомп’єра[15], – а це багато про що свідчить. Капітаном мушкетерів захоплювалися, його боялися й любили водночас, інакше кажучи, він тішився життям і брав од нього стільки, скільки міг узяти.
Людовік XIV затьмарив своїм сяйвом усі інші зірки королівського двору, тоді як батько його – сонце pluribus impar[16] – давав змогу сяяти власним блиском кожному з фаворитів і нітрохи не применшував ролі своїх придворних. Крім ранкового прийому в короля і кардинала, у Парижі відбувалося ще понад двісті таких «ранкових прийомів», потрапити на які вважалося особливою честю. Та прийом у де Тревіля збирав чи не найбільше відвідувачів.
Подвір’я його особняка, що стояв на вулиці Старого Голубника, нагадувало похідний табір уже з шостої години ранку влітку і з восьмої години взимку. П’ятдесят або й шістдесят мушкетерів, раз у раз змінюючи один одного, з поважним виглядом постійно прогулювалися перед будинком при повному озброєнні і готові до всього. Сходами, такими широкими, що нині на їхньому місці можна було б спорудити цілий будинок, у пошуках якоїсь ласки снували вгору і вниз прохачі, несміливо походжали дворяни, які приїхали з провінції і сподівалися на зарахування в мушкетери, пробігали лакеї в різнобарвних лівреях, що приносили до пана де Тревіля послання від своїх господарів. У передпокої на довгих, розташованих півколом лавах сиділи обрані, тобто ті, хто був допущений до аудієнції. Цілий день передпокій гудів, як вулик, тоді як поряд у кабінеті пан де Тревіль приймав гостей, вислуховував скарги, давав накази, і, немов король на своєму балконі в Луврі, підходив до вікна, щоб зробити огляд своїм військам.
У той день, коли д’Артаньян прийшов сюди вперше, його вразила кількість
Багатьом не рівне
