style="font-size:15px;"> – Так, куди подівся мій лист? – закричав д’Артаньян. – Відразу ж попереджаю вас: цей лист до пана де Тревіля, і його треба будь-що знайти. А якщо він не знайдеться, то, запевняю вас, пан де Тревіль знайде спосіб його розшукати!
Ця погроза зовсім перелякала хазяїна. Адже після короля та кардинала пан де Тревіль був саме тією людиною, чиє ім’я, мабуть, найчастіше згадувалося серед військових… та й серед городян теж. Був ще, звичайно, отець Жозеф[13], але його ім’я завжди вимовлялося пошепки: такий великий був жах, що його вселяв друг кардинала Рішельє, відомий як «сіре преподобіє».
А тому, відкинувши кілок убік і наказавши дружині те саме зробити з мітлою, а слугам – з кийками, хазяїн перший подав приклад і взявся за пошуки пропажі.
– У цей лист, напевно, були вкладені якісь цінності? – спитав він після кількох хвилин марних пошуків.
– Ви ще запитуєте! – вигукнув гасконець, який розраховував за допомогою цього листа прокласти собі шлях при дворі. – У ньому було все моє багатство.
– Банківські чеки? – поцікавився хазяїн.
– Чеки на одержання грошей з особистої скарбниці його величності, – відповів д’Артаньян, що сподівався завдяки цьому листу влаштуватися на королівську службу, а тому вирішив, що може дати таку, майже правдиву, відповідь.
– От халепа! – у відчаї вигукнув хазяїн заїзду.
– Але не це важливо… – вів далі д’Артаньян з притаманним гасконцям апломбом, – не гроші. Найважливіше – те, що в цьому листі написано. Я скоріше погодився б загубити тисячу пістолів, ніж втратити його!
Він нічим не ризикував, коли б сказав і «двадцять тисяч», але його стримала юнача скромність.
Раптом хазяїна, знеможеного марними зусиллями знайти злощасного листа, осяяв, немов спалах блискавки серед ночі, здогад.
– Ви не загубили цього листа! – вигукнув він.
– Як? – скрикнув д’Артаньян.
– Ви не загубили листа, у вас його викрали.
– Викрали! Хто?
– Той дворянин, що був тут учора. Він заходив на кухню, де лежав ваш камзол. І лишався там один. Б’юся об заклад, що це він його й поцупив!
– Гадаєте, це його рук справа? – для д’Артаньяна слова хазяїна були малопереконливими. Адже він краще за будь-кого знав, що лист має вагу тільки для нього самого, і не уявляв собі ще когось, кому б він міг знадобитися. Ясна річ, що нікому з прислуги чи тим, хто був у заїжджому дворі проїздом, цей лист теж не приніс би ніякої користі.
– То ви кажете, що підозрюєте цього нахабу-дворянина? – перепитав д’Артаньян.
– Авжеж, його, – запевнив хазяїн. – Коли я сказав йому, що вашій вельможності протегує пан де Тревіль і що ви навіть маєте листа до цього славнозвісного вельможі, він дуже занепокоївся і, поцікавившись у мене, де цей лист, відразу подався на кухню. Він знав, що там лежить ваш камзол.
– Тоді
