такому віці, що може на це піти.
– Кажуть, що пан Бекінгем[17] у Франції!.. – сказав Араміс, лукаво посміхнувшись і тим самим надавши цим, здавалося, невинним словам якогось двозначного відтінку.
– Арамісе, друже мій, цього разу ви не праві, – перервав його Портос, – через свою звичку жартувати з усякого приводу іноді ви заходите надто далеко. Якби пан де Тревіль почув, вам би перепало від нього за такі слова.
– Ви, здається, повчаєте мене, Портосе? – зухвало спитав Араміс, у смиренному погляді якого на мить спалахнула блискавка.
– Любий мій друже, – відповів Портос, – будьте мушкетером чи абатом, але не тим і тим водночас. Згадайте, Атос кілька днів тому сказав вам: ви їсте з усіх годівниць… Ні, прошу вас, не будемо сваритися – це зовсім ні до чого. Ви добре знаєте про домовленість між вами, Атосом і мною. Адже ви буваєте в пані д’Егільйон і залицяєтесь до неї; ви буваєте в пані де Буа-Трасі, кузини пані де Шеврез, і, кажуть, маєте особливу прихильність цієї дами. Бога ради, вам нема потреби зізнаватися у своїх успіхах, ніхто не вимагає від вас сповіді – усім відома ваша порядність! Але коли вже вам, нехай йому біс, притаманна ця чеснота, не забувайте про неї, коли йдеться про її величність. Хай плещуть язиками що завгодно і хто завгодно про короля й кардинала, але королева священна, і коли вже говорити про неї, то тільки хороше.
– Портосе, ви самозакохані, як Нарцис[18], майте це на увазі, – сказав Араміс. – Вам відомо, що я не ненавиджу повчання і ладен вислуховувати їх тільки від Атоса. Стосовно ж вас, чоловіче, то ваша перев’язь надто розкішна, щоб можна було повірити у ваші шляхетні почуття. Я стану абатом, якщо вважатиму це за потрібне. Але поки що я мушкетер і, як мушкетер, можу говорити все, що хочу. Зараз мені хочеться сказати вам, що ви мені страшенно набридли.
– Арамісе!
– Портосе!
– Панове!.. Панове!.. – почулося з усіх боків.
– Пан де Тревіль чекає на пана д’Артаньяна! – перервав їх слуга, відчиняючи двері кабінету.
Почувши це, всі одразу замовкли, і в цілковитій тиші молодий гасконець, перетнувши довжелезний передпокій, увійшов до капітана мушкетерів, щиро вітаючи себе з тим, що йому пощастило так вчасно уникнути розв’язки цієї дивовижної суперечки.
III
АУДІЄНЦІЯ
Того дня настрій у капітана королівських мушкетерів був не найкращий. Проте він чемно відповів на привітання юнака, що вклонився йому мало не до землі. Почувши беарнську говірку, він усміхнувся, бо вона нагадала йому молодість і рідні краї – спогади, що можуть у будь-якому віці змусити людину усміхнутися. Але, підійшовши до дверей передпокою і зробивши рукою знак, ніби прохаючи в д’Артаньяна дозволу спочатку закінчити з іншими відвідувачами, а вже потім приділити увагу йому, він тричі гукнув, з кожним разом усе голосніше, і щоразу з різними інтонаціями – від наказової до повного роздратування:
– Атосе! Портосе! Арамісе!
Обидва мушкетери, з
