власний порядок денний.
– Я впевнений, що ви погодитесь, пане Кліфтон, що жоден актор, хоч який досвідчений, не зможе запам’ятати сорок вісім тисяч слів лише за чотири дні репетицій.
– Я не актор, – заперечив Гаррі.
– Даруйте, – сказав Джейкобс, усім своїм виглядом демонструючи небажання вибачатися, – але підозрюю, що ви дуже досвідчений актор, котрий вигадав усю цю історію, маючи на меті не що інше, як просування своєї останньої книги. Якщо це не так, можливо, ви дозволите мені вас перевірити.
Не дочекавшись, поки Гаррі відповість, Джейкобс звернувся до іншої камери і, піднявши книгу, заявив:
– Якщо вірити вашій історії, пане Кліфтон, у вас не повинно виникнути труднощів у цитуванні сторінки, яку я вибрав із книги пана Бабакова.
Гаррі насупився, а Джейкобс додав:
– Я оберу навмання сторінку, яка з’явиться на екрані, щоб усі наші глядачі могли її побачити. Ви будете єдиним, хто цього зробити не зможе.
Серце Гаррі мало не вискакувало з грудей, бо він не читав «Дядька Джо» відтоді, як передав рукопис Аарону Гінзбурґу.
– Але спершу, – правив своє Джейкобс, обертаючись до свого гостя, – дозвольте попросити вас підтвердити, що ми ніколи раніше не зустрічалися.
– Це було лише раз, – відповів Гаррі. – Ви брали у мене інтерв’ю у своїй радіопрограмі двадцять років тому, але ви явно про це забули.
Джейкобс виглядав розгубленим, але швидко опанував себе.
– Тоді будемо сподіватися, що ваша пам’ять краща за мою, – сказав він, не намагаючись приховати свій сарказм.
Він узяв книгу й переглянув кілька сторінок, перш ніж зупинитися навмання.
– Я почну читати перший рядок сторінки сто двадцять сім, – продовжив він, – а потім побачимо, чи зможете ви продовжити.
Гаррі намагався максимально сконцентруватися.
– «Однією з багатьох тем, які ніхто не наважувався зачіпати зі Сталіним…»
Гаррі спробував зібратися з думками, і з плином секунд аудиторія зашепотіла між собою, а посмішка Джейкобса стала ширшою. Він якраз збирався озватися знову, коли Гаррі продовжив:
– «Однією з багатьох тем, які ніхто не наважувався зачіпати зі Сталіним, була роль, яку він зіграв під час облоги Москви, коли результат Другої світової війни все ще висів на волосині. Чи, як і більшість міністрів і урядових чиновників, він планував поспішну евакуацію до Куйбишева на Волзі, чи, як він стверджував, відмовився покидати столицю та залишився в Кремлі, щоб особисто керувати обороною міста? Його версія стала легендою, частиною офіційної радянської історії, хоча кілька людей і бачили його на платформі за кілька хвилин до того, як потяг вирушив до Куйбишева, і немає надійних підтверджень того, щоб хтось знову бачив його в Москві, поки російська армія не відігнала ворога від воріт міста. Мало хто з тих, хто сумнівався у версії Сталіна, залишився живим, аби розповісти правду».
Гаррі зазирнув у камеру і продовжував без
