сестро Сюзанно, – сказала вона, – ви хочете покинути нас?
– Так, паніматко.
– І хочете зректися обітниці?
– Так, паніматко.
– Хіба ви не добровільно дали її?
– Ні, паніматко.
– Що ж вас примусило?
– Все.
– Батько?
– Так.
– Мати?
– Так само.
– Чому ж ви не заявили про це біля підніжжя олтаря?
– Я так себе почувала, що й не пам'ятаю, чи була при тому.
– Що ви кажете!
– Правду кажу.
– Як! Хіба ви не чули, коли священик запитав вас: сестро Сюзанно Сімонен, чи даєте ви Богові обітницю покори, чесноті й бідності?
– Не пам'ятаю.
– І ви відповіли тоді – так.
– Не пам'ятаю.
– І ви гадаєте, що вам хто-небудь повірить?
– Повірить чи ні, але правда лишиться правдою.
– Люба дитино, коли б на такі заяви зважали, подумайте, які були б з того зловживання! Ви зробили нерозважний крок, захопилися почуттям помсти, ваше серце вразили кари, на які ви самі наражалися; ви подумали, що їх досить, щоб зламати обітницю, – помиляєтесь, це неможливо ні перед людьми, ні перед Богом. Згадайте про те, що присягопорушення – це найтяжчий злочин і що ви вже зробили його в серці своєму і хочете довершити його.
– Я не порушу присяги, бо ні до чого не присягалась.
– Коли вас і скривдили, то хіба цих кривд не виправлено?
– Не ці кривди спонукали мене до прийняття рішення.
– А що ж?
– Брак покликання, брак волі в моїй обітниці.
– Коли у вас не було покликання, коли вас змушено, чому ви не сказали мені, коли ще був час?
– А що б це мені дало?
– Чому ви не виявили такої твердості, як у тому монастирі?
– Хіба від нас залежить твердість? Перший раз я була тверда, а другий раз була не в собі.
– Чому ви не вдалися до юриста? Чому не протестували? У вас було двадцять чотири години, щоб заявити про відмову.
– Хіба я знала що-небудь про ці формальності? Та якби й знала, то чи спроможна була скористатися з них? Та коли б і була спроможна, то чи змогла б? Хіба ви самі не помітили моєї непритомності? Якщо я візьму вас за свідка, хіба ви заприсягнетесь, що я була при розумі?
– Заприсягнусь.
– Тоді ви, паніматко, а не я, будете присягопорушниця.
– Дитино моя, ви тільки даремно зіб'єте бучу. Схаменіться, заклинаю вас вашими власними інтересами й інтересами монастиря. Такі справи спричиняють скандальні суперечки.
– То не моя буде провина.
– Світські люди лихі. Підуть найгірші здогади про ваш розум, серце, звичаї,
