знову хотіла заговорити, він ще раз сказав їй:
– Я вже казав вам, паніматко, – мовчіть. Відповідатимете, коли запитаю…
– Що то за черницю вирвали з ваших рук і знайшли повалену додолу в коридорі?
– Це – наслідок жаху, який навіяли їй щодо мене.
– Вона ваша подруга?
– Ні, панотче.
– До неї в келію ви коли-небудь заходили?
– Ніколи.
– І ніколи не робили чогось непристойного чи то їй, чи іншій якій?
– Ніколи.
– Чому вас зв'язали?
– Не знаю.
– Чому ваша келія не замикається?
– Я зламала в ній замок.
– Чому ви його зламали?
– Щоб відчинити двері й піти на відправу в день Вшестя.
– Так ви того дня були в церкві?
– Так, панотче…
Настоятелька сказала:
– Це неправда, панотче. Вся громада…
Я урвала її:
– … потвердить, що двері до хору були замкнені, що вони знайшли мене долі коло дверей, і ви наказали їм іти по мені. Дехто так зробив, але я прощаю їм і вам, паніматко, що ви наказали. Я прийшла не інших виказувати, а себе боронити.
– Чому у вас немає ні чоток, ні розп'яття?
– У мене відібрали.
– Де ваш молитовник?
– Відібрали.
– Як же ви молитесь?
– Молюся серцем і духом, хоч молитись мені й заборонено.
– Хто заборонив?
– Паніматка.
Настоятелька знову хотіла заговорити.
– Паніматко, – сказав він їй, – правда чи неправда, що ви заборонили їй молитися? Скажіть: так чи ні?
– Я гадала й мала підставу гадати…
– Не про те йдеться. Ви заборонили їй молитися – так чи ні?
– Заборонила, але…
– Але, – урвав її архієпископ, – але, сестро Сюзанно, чому ви боса?
– Мені не дають ні панчіх, ні черевиків.
– Чому білизна й одіж у вас такі подерті й брудні?
– Вже три місяці мені не дають білизни, а в одежі я мушу спати.
– Чому ви спите в одежі?
– Бо не маю ні заслони, ні ковдри, ні матрацу, ні постелі.
– Чому не маєте?
– Відібрали в мене.
– Їсти вам дають?
– Я прошу, щоб давали.
– Виходить, не дають?
Я мовчала, він додав:
– Не може бути, щоб з вами так суворо поводились, коли б ви не вчинили якоїсь тяжкої провини.
– Провина моя в тому, що я не покликана до чернецтва і хочу зректися обітниці, яку дала недобровільно.
– Справу цю належить розв'язати законам, і хоч би який був їх вирок, ви тим часом мусите виконувати чернечі обов'язки.
– Ніхто, панотче, не виконує їх пильніше за мене.
