ніскільки не здивувався, побачивши перед собою Самсона.
– Ну, давайте-но подивимося ваше вухо! Проходьте! – запросив він хлопця до кабінету, кивнувши прислузі, що визирала з-за спини візитера.
Знявши брудну пов’язку з його голови і гидливо кинувши її в кошик для сміття, він нахилився до оголеного вушного отвору.
Самсон зауважив, що в руках лікаря з’явилася лупа на перламутровій ручці.
– Так-так-так, – закивав задумливо Ватрухін. – Заживає як на студенті! – мовив повагом він, немов сам здивувався цьому відкриттю. – Тепер уже можна без бинта. Я маззю оброблю, а там…
– А можна ще разок забинтувати? – попросив Самсон.
– Чому ж не можна, можна! Але ж необов’язково! Тепер треба, щоб рана дихала!
– Таж сиро й холодно! – розгублено мовив Самсон. – Ну, і якщо по правді, боюся я без вуха по вулиці ходити. Це ж на очах у всіх!
– Гаразд, гаразд, – лікар махнув рукою. – Не подумайте, що мені бинта на вас шкода! Хоч тепер і не купиш! Старими запасами живу! А слух як? Давайте-но гляну, хоч і не фахівець!
Перед тим як забинтувати наново голову, лікар з силою обома руками повернув її оголеним вушним отвором до вікна.
– Видимих пошкоджень немає. Чуєте ж добре?
Самсон зітхнув:
– Іноді здається, що занадто добре! Навіть заснути важко!
– Ну це, братику, тому, що тепер у вас слух цим вушним отвором всеспрямований, а не такий, як лівим! Вухо ж нам дано не тільки для того, щоб чути, а перш за все, щоб прислухатися! Спрямований слух – він виділяє з шумів життя те, що нам треба, а всеспрямований – засмічує увагу. Втямили?
Самсон кивнув.
– У домі хтось є, хто може наново перев’язати?
Хлопець похитав головою.
– Ну в усякому разі завжди можете до перукаря з бинтом прийти, вони вміють! І я б радив раз на два дні цей бинт прати! Тоді на кілька тижнів вистачить!
– А можна вас про очі запитати? – наважився Самсон.
– Ну чого ж, запитуйте!
– Мені деякі предмети тепер червонішими ніж зазвичай бачаться… Я ось і на свічку, що горить у церкві, дивився. Знаю, що в неї вогонь жовтуватий, а бачу червоний!
Знову в руках у лікаря збільшувальне скло з’явилося.
– Давайте-но у вікно подивіться!
Втупився Самсон у немите вікно, на яке зовні мокрі сніжинки осідали й відразу ж униз повзли, за собою сірий брудний слід тягнучи.
– А очі не щипають? – поцікавився лікар.
– Щипають трохи.
– Плями якісь у вас на сітківці… Червонуватий бруд… Зараз промиємо!
Відійшов він до медичної металевої шафи з білими емальованими ребрами. Цокнули дверцята.
– Тепер у стелю дивіться! – наказав Самсону.
Задер хлопець голову. Широко очі розплющив.
– Ой
