при кожному натяку на відлигу від заледенілих заметів зі сміття та снігу, що громадилися по кутках житлових будинків, несло теплим перегноєм, немов наближення весни насамперед відчував саме кінський гній, щедро доданий до сміттєвих заметів дерев’яними лопатами двірників. Його немов укладали у фундамент кучугур, що розширювалися, і тому він завжди був поруч, ближче до перехожого люду, ніж сміття ранньої зими, яке тепер лежало десь у холодній глибині цих чорних мерзлих київських Аппалачів і Кордильєр.
Щойно заскрипіла перша нижня приступка дерев’яних сходів, як відчинилися двері в двірницьку квартирку. Вдова двірника поманила рукою Самсона до свого ніколи не провітрюваного царства соковитих, важких запахів.
– До тебе червоноармійці приходили, – сказала вона. – Контрибуцію вимагати хотіли. Я їм сказала, що ти сирота! Це їм сподобалося, але вони все одно повернуться. У них тепер увесь список мешканців. Виселити тебе хочуть.
– Як? Чого це?
– Ну вони ж за справедливість! Кожному по кутку має бути, а не по квартирі! А ще вони запитували про музикантів у родині… Музичні інструменти реквізують. Самі хочуть музику грати.
– Скрипка в нас була, – згадав Самсон. – Можна й віддати, тільки батько і вмів на ній!
– Так я тебе не для того покликала! Ти про одруження подумав?
Хлопець здивовано глянув у вічі вдові.
– Ні, – зізнався він.
– У мене на прикметі є одна! З освічених, але така, що все вміє! І квартиру захистить, аби не виселили!
– Як вона захистить? – не повірив Самсон.
– Їй пальця в рот не клади, вона і м’якою, як масло, може бути, і твердою, як чавун! Ти б подивився! Тобі б така дружина все одно що гвинтівка була б! Таких навіть солдати бояться! Ти знаєш що, заглянь сьогодні ввечері на оселедець! Я і її покличу, сам придивишся!
Спантеличений Самсон піднявся до себе. Не розуваючись і не знімаючи гімназичного пальта, пройшовся по квартирі, у якій дійсно тепер було і холодно, і самотньо. Зупинившись перед трьома березовими полінами біля лівої грубки, важко зітхнув. Треба спускатися в підвал по дрова – від трьох полін тільки чавунні дверцята грубки нагріються, а щоб сама кахляна її стінка теплою стала, полін десять треба!
Зупинився погляд його на бляшанці з-під монпансьє, всередині якої коробочка з-під пудри від мишачих зубів сховалася. Взяв, відніс назад у батьківський кабінет. У шухляду столу опустив. Немає ще таких мишей, які могли б бляшанку прогризти!
Поміняв гімназичне пальто на стару ватяну батьківську куртку й вирушив до підвалу по дрова.
5
У двері грубо постукали, коли вже чимдуж тріщали березові поліна у грубці, у тій, що і вітальню гріла, і спальню його. А після грубого стукоту відразу другий, чемний і запитливий стукіт у двері почувся.
На порозі Самсон побачив двох червоноармійців різного зросту, але приблизно одного віку в пом’ятих, ніби більшого,
