аж повітря забриніло від їхніх тоненьких, вискливих голосочків.
– Ану тихо ви всі! – гарикнула Тигрова Лілея, запально розгойдуючись із боку в бік та здригаючись від хвилювання. – Вони знають, що я не можу до них дістатися, – засапано видихнула вона, схиляючи свою тремтливу голівку до Аліси, – а то б не наважилися таке вчиняти!
– Не зважайте! – заспокоїла її Аліса, а тоді, схилившись до маргариток, які знову заходилися горлопанити, прошепотіла: – Якщо ви не припнете язики, я вас повисмикую!
На мить запала тиша, а кілька рожевих маргариток цілковито побіліли.
– Ось так їм! – сказала Тигрова Лілея. – Маргаритки – це найгірше. Щойно одна заговорить, усі інші миттю підпрягаються, і можна просто зав’янути, коли чуєш, як вони теревенять!
– Як же це можливо, що всі ви так чудово розмовляєте? – спитала Аліса, сподіваючись трохи підняти настрій Тигрової Лілеї компліментом. – Я бувала у багатьох садах, але жодна квітка в них не говорила.
– Поклади свою руку на землю й помацай, – порадила Тигрова Лілея. – Тоді ти все зрозумієш.
Аліса так і зробила.
– Вона дуже тверда, – сказала дівчинка, – але я не розумію, до чого тут це.
– У більшості садів, – пояснила Тигрова Лілея, – клумби розпушують, як перини, тож квіти весь час сплять.
Ця причина звучала переконливо, й Аліса була рада дізнатися про неї.
– Ніколи раніше над цим не думала! – сказала вона.
– На МОЮ думку, ти ніколи не думаєш ВЗАГАЛІ, – сказала Троянда доволі суворим тоном.
– В житті не бачила нікого, хто виглядав би дурнішим, – додала Фіалка, та так несподівано, що Аліса аж підскочила, бо ця квітка досі ще не вимовила ні слова.
– Притримай СВОГО язика, – закричала Тигрова Лілея. – Начебто ТИ взагалі хоч когось бачила! Засунеш свою голову під листя та хропеш і нічогісінько не знаєш, що в світі робиться, наче брунька недозріла!
– А в цьому саду є ще люди, окрім мене? – поцікавилася Аліса, вирішивши не зважати на останню репліку Троянди.
– Є ще одна квітка в цьому саду, яка може рухатися, отак, як ти, – сказала Троянда. – Цікаво, як ти це робиш… («Тобі постійно щось цікаво», – докинула Тигрова Лілея.) Але вона більш розлаписта, ніж ти.
– Вона схожа на мене? – нетерпляче запитала Аліса, бо їй сяйнула одна думка: «Десь у цьому саду є інша маленька дівчинка!»
– Ну, вона має таку ж недолугу форму, – сказала Троянда, – але вона темніша… і її пелюстки дещо коротші, мені здається.
– Її пелюстки прилягають щільно, майже як у Жоржини, – втрутилася Тигрова Лілея, – а не розкуйовджені абияк, як-от у тебе.
– Але це не ТВОЯ провина, – доброзичливо додала Троянда, – просто ти, очевидно, починаєш в’янути… а в цьому випадку ніхто не може зарадити певній неохайності пелюсток.
Алісі така думка не дуже припала до вподоби, тож, аби змінити тему, дівчинка спитала:
– Вона коли-небудь сюди приходить?
