із Чорною Королевою, ще й просто біля того пагорба, до якого так довго намагалася дістатися.
– Звідки ти прийшла? – запитала Чорна Королева. – І куди прямуєш? Дивися вгору, говори ввічливо й не крути весь час пальцями.
Аліса взяла до уваги ці настанови й пояснила, наскільки змогла, що збилася зі свого шляху.
– Не знаю, що ти маєш на увазі під «СВОЇМ шляхом», – сказала Королева, – бо тут усі шляхи належать МЕНІ… Але чому ти взагалі сюди потрапила? – додала вона м’якшим тоном. – Зроби реверанс, поки думаєш, що сказати: це економить час.
Аліса трохи здивувалася, але надто благоговіла перед Королевою, щоб не повірити її словам. «Перевірю це, коли повернуся додому, – подумала вона собі, – наступного ж разу, як трохи спізнюватимуся на обід».
– Настав час відповідати, – сказала Королева, подивившись на годинника. – Відкривай рота ТРОХИ ширше, коли говориш, і завжди кажи «Ваша Величносте».
– Я просто хотіла побачити, який сад із себе, Ваша Величносте…
– Так, правильно, – похвалила Королева, потріпавши Алісу по голові, що тій геть не сподобалося, – хоча, якщо вже ти сказала «сад»… от Я бачила сади, у порівнянні з якими цей здасться дикою чащобою.
Аліса не наважилася сперечатися щодо цього, натомість продовжила:
– …і я думала піднятися на верхівку того пагорба…
– Якщо вже ти сказала «пагорб», – перервала Королева, – то Я могла би показати тобі пагорби, поглянувши на які ти б сказала, що оце – рівнина.
– Ні, я б не сказала, – промовила Аліса, звабившись нарешті на суперечку, – бо пагорб, знаєте, НІЯК НЕ МОЖЕ бути рівниною. Це був би нонсенс…
Королева похитала головою:
– Можеш називати це нонсенсом, якщо хочеш, але Я чула нонсенс, у порівнянні з яким цей був би логічним, наче словник!
Аліса знов зробила реверанс, бо з Королевиного тону їй здалося, що та ТРІШКИ образилася. Деякий час вони крокували в тиші, поки не вийшли на низенький пагорб.
Кілька хвилин Аліса стояла мовчки, озираючи краєвид, – і прецікавий краєвид, треба сказати. Поперек місцини від краю до краю бігли маленькі струмочки, а земля між ними була розкреслена на квадрати низенькими зеленими живоплотами, що тяглися від струмка до струмка.
– Присягаюся, земля розділена, як величезна шахова дошка! – сказала врешті Аліса. – Тут би мали бути люди, які рухаються туди-сюди… І вони справді є! – втішено додала дівчинка, і серце її забилося швидше від захвату, коли вона продовжила: – Тут триває грандіозна гра в шахи… на цілий світ… якщо ЦЕ взагалі світ, зрештою. О, як це весело! Як би я ХОТІЛА бути однією з них! Я би погодилася навіть бути Пішаком, тільки б мені дозволили приєднатися… хоча, звісно, бути Королевою мені б СПОДОБАЛОСЯ більше.
З цими словами Аліса трохи знічено подивилася на справжню Королеву, але її співбесідниця тільки приязно посміхнулася та сказала:
– Це легко влаштувати. Ти можеш бути Пішаком
