раптом, у ту мить, коли дівчинка вже майже позбулася сил, вони зупинилися, й Аліса виявила, що сидить на землі, засапана та очманіла.
Королева прихилила її до дерева і сказала турботливим тоном:
– Тепер можеш трохи відпочити.
Аліса роззирнулася довкіл, чимало здивована:
– Ой, здається, ми весь час так і були під цим деревом! Усе так само, як і раніше!
– Звісно, так само, – сказала Королева, – а як би воно мало бути?
– Ну, в НАШИХ краях, – пояснила Аліса, все ще трохи сапаючи, – ти зазвичай потрапляєш у якесь інше місце… якщо швидко біжиш протягом довгого часу, як ми й робили.
– Які повільні у вас краї! – здивувалася Королева. – Що ж, ТУТ, як бачиш, ТОБІ доводиться бігти з усієї сили, щоб тільки залишитися на місці. Якщо ж ти хочеш потрапити деінде, то треба бігти ще вдвічі швидше.
– Я б не стала пробувати, якщо ваша ласка! – сказала Аліса. – Мене і тут усе влаштовує… от тільки МЕНІ дуже спекотно, ще й мучить спрага!
– Я знаю, що б ТОБІ припало до смаку! – доброзичливо мовила Королева і дістала з кишені маленьку коробочку. – Скуштуєш печива?
Аліса подумала, що буде неввічливо сказати: «Ні», хоча це було зовсім не те, чого їй хотілося. Тож вона взяла печиво і прожувала його якнайстаранніше: печиво було ДУЖЕ сухе, й Аліса подумала, що ніколи в усьому своєму житті не була така близька до того, щоб удавитися на смерть.
– Поки ти освіжаєшся, – сказала Королева, – я познімаю мірки.
І вона витягла з кишені стрічку, розділену на дюйми, та почала міряти землю й забивати невеличкі кілки там і тут.
– Наприкінці двох ярдів, – сказала вона, забиваючи кілка, щоб позначити відстань, – я видам тобі інструкції… хочеш іще печива?
– Ні, дякую, – відповіла Аліса. – Мені й одного трохи не виявилося забагато.
– Спрагу вгамовано, я сподіваюсь? – спитала Королева.
Аліса не знала, що на це відповісти, та, на щастя, Королева не чекала на відповідь, а продовжила:
– Наприкніці ТРЬОХ ярдів я повторю свої інструкції… раптом ти їх забула. Наприкінці ЧОТИРЬОХ я попрощаюся. А наприкінці П’ЯТЬОХ я піду!
На цей момент Королева застромила в землю всі кілочки, які мала, й Аліса з цікавістю дивилася, як та повернулася до дерева, а потім повільно пішла уздовж рядка.
Біля двоярдового кілка Королева повернулася і сказала:
– Як ти знаєш, Пішак проходить два квадрати за перший хід. Тому ти ДУЖЕ швидко проминеш Третій Квадрат… думаю, залізницею… і не встигнеш оком змигнути, як опинишся у Четвертому Квадраті. Що ж, цей квадрат належить Женчичку та Бренчичку… в П’ятому Квадраті майже сама лишень вода… Шостий займає Бовтун-Товстун… Але ти не робиш зауважень?
– Я… я не знала, що маю робити зауваження… донині, – затинаючись, пролепетала Аліса.
– Ти б МАЛА зауважити: «Це напрочуд мило з вашого боку – розповісти мені
