сумнівом, розуміючи ключове значення міст Перемишля і Ярослава, Данило Романович наново збудував їхні укріплення – ймовірно, після утвердження в Галичі 1238 р. Західніше порубіжного раніше м. Сяника було зведено замок Телич на північному схилі Карпат, поблизу верхів’я р. Попрад. Із літописного контексту випливає, що такий центр був розташований на самому угорському кордоні. На шляху із Галича до Угорщини лежав і Синеводськ. Він був розташований у долині, де зливаються рр. Опір і Стрий. На довгастому мису, що височіє над долиною, у давньоруський час стояв монастир. Його невелика територія (всього 0,5 га) була оточена могутніми валами й ровами, а на валах стояли дерев’яні стіни. Сам монастир розташовувався в середині укріпленого мисового городища, а це все зробило Синеводськ справжньою порубіжною фортецею. Так само як і вищезгаданий пункт, була висунута за старий дністровський рубіж і Коломия. Це місто з волостю належало до великокнязівського домену, в якому Романовичі роздавали васалам земельні наділи в умовне володіння («держание») з обов’язковим відбуванням військової служби (Котляр, 2005, с. 169–175, 188–191, 198–208).
Але поступове формування захисних рубежів між східними слов’янами та їхніми західними сусідами розпочалися ще в останній чверті І тис. н. е., про що ми дізнаємося в основному з археологічних даних. У верхньому Подністров’ї городища VІІІ–Х ст. утворюють дві смуги – південну та північну, що були видовжені зі сходу на захід відповідно до геоморфологічних особливостей Карпатського передгір’я. Південна смуга починається зі сходу від Дністра і перетинає в західному напрямку його праві притоки та верхів’я понад Карпатським хребтом до кордону з Польщею. Північна смуга пролягає підвищеннями протилежного вододілу Дністра – між його лівими притоками й басейном Західного Бугу. Ряд починається на сході від гірського пасма Вороняків у верхів’ях Західного Бугу, проходить на межі Гологорів і Західнобузької низовини й далі перетинає Розточчя, охоплюючи з півночі ліві притоки верхнього Дністра. Обидві смуги виходять у Посанні на територію сучасної Польщі. Кілька городищ розташовано зі східного краю на Лівобережжі Дністра. Прикарпатські укріплені пам’ятки, до яких належить не менше як 35 городищ, що походять ще з племінного періоду, охоплюють басейн Верхнього Подністров’я та верхню течію Сану. Вони виникли не одночасно, але в X ст. вже існували.
Більшість із них (75 відсотків) припинили існування наприкінці Х – ХІ ст. Тривало життя до ХІІ–ХІІІ ст. на городищах Городниця на Збручі, Калачарівка, Більче Золоте, Городниця на Дністрі, Крилос, Урич, Олесько, Підгірці, Буськ, Стільське. А на території сучасної Польщі матеріали ХІІ–ХІІІ ст. виявлені ще на трьох городищах у верхів’ях Сану: Пщемисль, Германовіце, Трепча. Понад 2/3 із них великі за площею (2–10 га).
Складно судити, чи входили землі, обмежені цими городищами до однієї територіально-племінної області. Але більш впевнено
