ще на 80 км. Замикаючи 90-кілометрову лінію укріплених пунктів східного Поросся, він розташовувався на стику із західним Пороссям. Оборонна лінія західніше Юр’єва пролягала вододілами притоків Росі та складалася зі Змійових валів, де майже не було укріплених населених пунктів.
Виникнення м. Юр’єва в історичній літературі однозначно пов’язується з літописним повідомленням 1032 р. про початок будівництва Ярославом Мудрим фортець по Росі. Можна вважати, що водночас було створено більшість укріплених пунктів у цій зоні. Оборонна лінія по Росі до XI ст. закінчувалася на сході літописним Корсунем. Далі річка круто повертає на північ і до гирла Росави тече у меридіальному напрямку, малоефективному для захисту. В цьому місці оборонну лінію перенесено на Росаву, яка тече із заходу на схід і краще відповідає умовам захисту з півдня.
Лінія по нижній і середній течії Росі, яка під час боротьби проти печенігів визначила південну межу давньоруської держави на правобережжі Середнього Подніпров’я, залишалася порубіжною лінією і в період боротьби Русі з половцями. Із розселенням в Пороссі торків, поряд зі старими укріпленими пунктами, які функціонувати й надалі, наприкінці ХІ–ХІІ ст. було засновано 12 нових фортець. Ці пункти разом із фортецями по р. Росава утворили тиловий оборонний рубіж, який відігравав роль другого ешелону в Пороській оборонній лінії (Рис. 3).
Адміністративно-політичним центром чорноклобуцького Поросся був Торчеськ, на місці якого зберігся культурний шар і залишки поруйнованих валів біля сучасного с. Шарки. За літописними повідомленнями тут містилася і князівська резиденція київських зверхників.
Нові укріплені пункти виникли зі збільшенням населення, переважно завдяки осіданню кочівників. Останні перебували у щільних контактах із місцевими жителями та запозичали у них чимало предметів побутового призначення. Степові половці вороже ставилися до торків та інших угруповань, які перекривали їм шляхи вторгнення на Київщину. Половецька загроза змусила київських князів вжити додаткових оборонних заходів. Широка дворядна оборонна лінія з укріплень-городищ була доповнена посередині невеликим Змійовим валом, який проходив понад Россю. Цей вал є найпізнішим серед аналогічних конструкцій. Як встановлено дослідженнями, західніше Рокитного цим валом перерізаний більш ранній Білоцерківський вал. Розкопки на давньоруському селищі біля Миколаївського городища дали змогу з’ясувати, що згаданий вал перекривав давньоруський культурний шар, а рів розрізав цей шар. Мабуть, він був збудований не раніше за першу третину XII ст.
Складна система захисту південного рубежу давньоруської держави по р. Рось створювалася протягом тривалого часу. Будівництво укріплень вимагало значних матеріальних та людських ресурсів і супроводжувалося поповненням населення із різних місць (Кучера, Іванченко, 1987).
Можна констатувати, що в загальних рисах система оборони на
