Історія цивілізації. Україна. Том 2. Від Русі до Галицького князівства (900–1256). Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Історія цивілізації. Україна. Том 2. Від Русі до Галицького князівства (900–1256) - Коллектив авторов страница 12

Жанр:
Серия:
Издательство:
Історія цивілізації. Україна. Том 2. Від Русі до Галицького князівства (900–1256) - Коллектив авторов

Скачать книгу

та течією Дніпра. На цьому відносно невеликому відрізку правого берега Сули була створена максимальна щільність забудови кордону фортечними спорудами: окрім фортеці-гавані м. Воїнь, тут розміщувалися добре відомі з літописів Римов, Горошин, Желні, а також ціла низка безіменних фортець. На цій ділянці від твердих бродів через широку заболочену пойму Сули до самого Переяслава тягнулася плоска незалісена рівнина, а в давнину проходили найбільш жваві й ранні кочівницькі шляхи на Русь.

      Три вузлові складові посульської лінії через різні природничо-географічні, історичні та оборонно-тактичні умови, розвивалися в різні історичні відрізки часу з неоднаковою інтенсивністю, та іноді й в неоднаковому напрямку (Рис. 1).

      Писемні джерела на пряму пов’язують створення зовнішніх оборонних ліній з виникненням загрози з боку кочових орд. А сам початок створення цієї лінії пов’язують із діяльністю Володимира Святославича, починаючи зі згаданого в літописах під 988 р. будівництва градів. Програмою великого князя київського планувалося на Дніпровському Лівобережжі перенести лінію південно-східних укріплень від р. Трубіж на 120 км у бік степової зони – адже згадана річка проходила всього у двох днях руху від столиці.

      У світлі таких задумів, у районі устя Сули було зведено фортецю-гавань Воїнь, гарнізон котрої контролював найдавніший суходільний шлях кочівників на Київ. Саме там могли знаходити захист екіпажі торговельних суден, що рухалися по Дніпру. Воїнь – єдине укріплене поселення в цьому районі, що з’явилося на межі Х – ХІ ст. Але окрім нього тут почали зводитися Змійові вали (таку народну назву мали оборонні споруди у вигляді довгих деревинно-земляних конструкцій – валів), а життя закипіло ще й на великих відкритих поселеннях. Останні розміщувалися напроти стабільних бродів через Сулу та в місцях вигідних підходів від річки на високі правобережні кручі.

      Рис. 1. Оборонні вузли посульської лінії: А – літописні міста; Б – городища; В – давні ліси; Г – слабозаселені території; Д – слабозаболочені ділянки пойми; Е – кордони князівств; Ж – межі волостей й оборонних вузлів (за Ю. Ю. Моргуновим)

      Вірогідно, аналогічні селища розташовувалися на всьому шляху від Воїня до Переяславля. Розміщення великих відкритих поселень на висотах відкривало можливість попередження раптових набігів й відбивання самих масових із них, незначних за кількістю нападників. Взаєморозміщення і топографічна близькість більшості поселень допускали реальну можливість наведення між ними вогняно-димової сигналізації. Тактично вигідність їхнього місця розташування відбивалася й у тому, що значно пізніше, на подальшому етапі формування оборонної системи, на цих же місцях стали зводити фортеці, котрі вже мали довготривалі фортифікаційні споруди.

      Монолітний масив великих за розмірами поселень, разом із завезеним ззовні

Скачать книгу