зустріч між Ізяславом, який правив у Києві, та його братом Ростиславом перед походом на Юрія Долгорукого, який сидів на князівському столі в Суздалі. У присутності смолян брати обмінялися подарунками: «Изяслав да дары Ростиславоу что о Роускыи землъ и о всих церьских земль. а Ростиславъ да дары Изяславоу что от верхьнихъ земіль. и от Варягъ». Існує думка, що «верхньою землею» називалася Новгородська земля; «цесарські землі» – то були території, що належали цесареві (так тоді нерідко називали великого князя Київського); «варязькі» – очевидно це землі, де колись осіли варяги (Літопис руський, 1989, с. 71, 219). У цьому випадку можна константувати, що у верхів’ях Дніпра і містилася контактна зона між Північною і Південною Руссю. Але слід нагадати, що жителі східнослов’янської півночі стабільно називали свій регіон «Новгородская область».
Якщо просуватися далі за роками, то серед загальноруських подій слід виділити повідомлення Іпатіївський літопис під 1156 р. про смерть відомого новгородського архієпископа: «то бо Нифонть. епскопъ был поборникъ всей Рускои земли». Він, зокрема, відзначився тим, що відмовлявся служити з Климом Смолятичем у зв’язку із відсутністю благословення останнього з Константинопольської патріархії. А під 1164 р. у тому самому літописі повідомляється про прибуття «в Русь» митрополита Івана. Аналогічне повідомлення міститься в Новгородському першому літописі старшого ізводу під 1167 р., коли «в Русь» приходить митрополит Констянтин. З церквою пов’язана і згадка в Лаврентіївському та Радзивіллівському літописах під 1169 р. про те як ще Володимир Святославич «даль бъ десятину цркви той по всей Рускои земли».
Про Русь загалом говориться в проханні до Святослава Ізяславича 1159 р., щоб він не ходив тоді в один зі своїх походів заради добра і тиші в землі Руській. Аналогічно звертався до вбитого 1175 р. Андрія Боголюбського киянин Кузьмище: «Ты же страстотерпьче. молися ко всемогущему Богу, о племени своемь и о сродницъхъ и о землі Рускои. дати мирови мирь». Але, як відомо, за життя цей князь ніяк не думав про мир і спокій в Руській землі. Коли 1079 р. у Новгороді Великому помер князь Мстислав, то за ним сумувала вся Новгородська земля, бо він завжди виходив переможцем у боях і був готовий померти за християн та Руську землю: «не бъ ба тоъ землъ в оуси которая же его не хотяшеть ни любяшеть», а тому «плакашеся по немь земля Роуская». Зрозуміло, що і в цьому разі бажане видається за дійсне. Але наявність такого літописного повідомлення залишається фактом, який ми й фіксуємо.
Церква виступає миротворцем у межах усієї країни під час територіального конфлікту між Рюриком, його зятем Романом та Всеволодом Велике Гніздо в 1195 р. Річ була в тому, що тесть передав своєму новому близькому родичу ряд міст, на які заявив свої права могутній поволзький правитель. Пікантність ситуації полягала й у тому, що договір між тестем і зятем був оформлений цілуванням хреста першим із них. А тому Рюрик вирішив «проконсольтуватися» у митрополита,
