укріплень сховищ та цілих ареалів розміщення в прикордонній зоні угрупувань кочових торків.
Ще на межі ХІ–ХІІ ст. на нижньоруській частині, поблизу літописного м. Ромен, виникло укріплення Городок, котре за конструктивними особливостями відрізнялося від традиційної давньоруської фортифікації. А для першої половини XII ст. на Середній Сулі відомі ще два подібних укріплення – Бербениці та В. Лазірки. Вірогідно, в цих місцях й містився один з ареалів розселення торків.
Останній, фінальний етап створення оборонного регіону (1170 – середина XIII ст.) ознаменувався будівництвом на верхньосульській ділянці – в районі східного «замка» вирської ділянки степового кордону, що перейшов під егіду новгород-сіверських князів. Тож Посульський кордон став одним із найнадійніших рубежів давньоруських земель (Рис. 2).
Своєрідним продовженням посульської лінії стала оборонна система Курського Посем’я – укріплення від Воїня до Курська. В часи правління Володимира Мономаха в Переяславлі курські землі, як і посульські, управлялися або безпосередньо із центру князівства, або через довірених посадників. Наявні археологічні матеріали (хоч і в недостатній кількості) дають змогу стверджувати, що ця оборонна лінія створювалася із кількох укріпрайонів, які формувалися навколо літописних міст. Кожен із них являв собою компактне скупчення з 6–10 невідомих із літописів укріплень (Енуков, 2003).
Рис. 2. Давньоруські пам’ятки поріччя Сули: А – літописні міста; Б – городища; В – курганні могильники; Г – ґрунтові могильники; Д – скарби; Е – Змійові вали (за Ю. Ю. Моргуновим):
1-Миколаївка (літописний Зартий), 2-Кубраково, 3-Бабаково, 4-Боярське, 5-Городище (літописний В’яхань), 6-Засулля (літописний Попаш), 7-Кросна, 8- Шевченкове (літописний Глебль), 9-В. Самбор, 10-Гайворон, 11-Красний Колядин (літописний Красн), 12-Грицівка, 13-Липове-1, 14-Липове-2, 15- Ведмежжя, 16-Ромни (літописний Ромен), 17-Глинськ-1, 18-Глинськ-2 (літописний Глинськ), 19-Свиридівка, 20-Борбениці, 21-Безсали, 22-Лохвиця-1 (літописна Лохвиця), 23-Лохвиця-2 (Високі Лазірки), 24-Гаївщина, 25-Сенча-І (літописний Синець), 2б-Сенча-2 (Микільська Гірка), 27-Сенча-З (Самсонієв Острів), 28-Снітин-І, 29-Снітин-2 (літописний Кснятин), 30-Прилуки (літописний Прилук), 31-Переволочна (літописна Переволока), 32-Срібне (літописний Серебряний), 33-Варва (літописний Варин), 34-Линовиця, 35- Березова Рубка, 36-Пирятин (літописний Пирятин), 37-Гребінка, 38-Повстин (літописний Полкостень), 39-Городище, 40-Чорнухи, 41-Хітці, 42-Клепачі, 43-Лубни (літописний Лубен?), 44-Мацківці (літописний Сніпород), 45-Олександрівка, 46-Луком є (літописний Лукомль), 47-Великоселицька, 48- Тарасівка (літописний Горошин), 49-Чутовка, 50-Велика Бурімка-1, 51-Велика Бурімка-2, 52-Велика Бурімка-3 (літописний Римов), 53-Лящівка, 54-Кліищнці, 55-Жовнино-1, 56-Жовнино-2 (літописне Желні), 57-Жовнино-3, 58-Воїнська Гребля (літописний Воїнь), 59-Вереміївка, 60-Змійові вали
У науковців склалося певне уявлення про унікальність стрункості київсько-пороської й переяславо-посульської оборонних систем, що разюче
